Михайло Сидоржевський. …А ПОТІМ ЗНОВУ СТАЛА ТИША

0
217

…ти прийшов на цю землю самотнім; чорного ворона на вмитому вранішньою росою кущі білих троянд побачив; обсипалися як сніг пелюстки, і ти плив у цьому мареві, не торкаючись тільцем своїм стомленої землі і зеленого оксамиту полів… там, де Бог поклав тобі пристати, було похмуро й непривітно, сірий невиразний ранок тільки-но вибивався на пломеніючому сході; удосвіта, коли земля ще спить, і небо пофарбоване в мінор, ти сповістив про себе недоречним криком, котрий потонув у байдужім просторі часу… а потім знову стала тиша… там, де вгору струменять стовпи вогненні, ти бачив їх – на тлі жовтого обруча місяця над змертвілим пагорбом – з роззявленими ротами, що безгучно голосили, ніби нікчемні риби, викинуті рибалкою не берег, і з банькатими сльозавими очима, в яких ти уздрів десь далеко-далеко, на самому дні, в глибинах закостенілої душі, дивні мерехтливі вогні, — то залишки багаття, розпаленого в інших світах, зотлілого і згаслого… була пустка на всій землі, вони йшли навпомацки, вглиблені у невиразний морок свого буття, — однако-схожі, заштриховані в сіре, — ти бачив їхні обличчя?.. пласкі лиця чужих створінь на тлі мертвотного пейзажу… ти хотів зазирнути їм ув очі, ти мав надію там побачити себе, та притлумлені повіки ховали холодний жар, і тільки вітер забуття бентежив розум твій… чорний ворон, стрепенувшись, пірнув у ніч, — туди, де кінчається межа світла, і де місяць не в силах здолати облогу, а сонце ще не зійшло, і тиша, і спокій, і благодать передранкова ще не проступила крізь темінь, щоб дати тобі крила, і відірвати від землі, піднести догори, над верхівки дерев, а там – ще вище; те запаморочливе відчуття злітання в просторі відчуєш умить, наче в грудях надломиться і перехопить подих, і невидима сила нестиме тебе все вище й вище до небес… те буде потім, не тепер, не в цім житті, і не з тобою, і небо розчахнеться в бездонній прірві, й холодне забуття візьме тебе з собою… самотнім ти прийшов на цю землю, самотнім увійдеш до неї, розчинишся в корінцях і стеблинках, і пурпуровий метелик залітатиме з пахучого лугу до тебе в гості, а промені сонця сушитимуть краплинки холодної роси на твоїх листочках, і мала мурашка буде провідувати тебе, щоб втішити тебе; і стерегтиме твій спокій вдосвіта чорний ворон на вмитому вранішньою росою кущі білих троянд…

Джерело: facebook.com.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я