Микола ШОТ: «Три місця Франкового дому»

0
162

У природі падолист. Облітає листя і з груші, яку 118 років тому на своєму подвір’ї у Львові посадив Іван Франко, пише ukurier.gov.ua. Рівно 80 років тому його будинок став музеєм, а нині це Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка. Цьому ювілею присвятили кілька заходів. Чимало з них тривають і впродовж листопада.

«Нам було важливо навіть з огляду на пандемічні особливості нашого буття зробити стратегічно важливі для нас речі, зокрема створити деякі нові експозиції», — стверджує директор музею Богдан Тихолоз.

Раритетну «бабусю» — грушу, яку 118 років тому посадив на своєму подвір’ї у Львові Іван Франко, тепер і малюють художники, і потроху лікують її стовбур фахівці-арбористи. Фото з сайту facebook.com dimfranka
Раритетну «бабусю» — грушу, яку 118 років тому посадив на своєму подвір’ї у Львові Іван Франко, тепер і малюють художники, і потроху лікують її стовбур фахівці-арбористи. Фото з сайту facebook.com dimfranka

Груша, яку і малюють, і лікують

Відомо, що Іван Франко почав насаджувати сад ще в час, коли споруджував власний будинок, бо дуже хотів, аби довкола була затишна зелена зона: росли плодові дерева, кущі, ягоди. Єдине дерево, яке збереглося до нашого часу, — груша. Два роки тому в музеї навіть підготували свято «Груші Франкового саду», на яке запросили відвідувачів поласувати її плодами. Тоді пригощали штрудлем із грушево-яблучною начинкою та грушевим конфітюром. І неспроста. Адже дружина Івана Яковича з груш любила варити конфітюр, а невістка пекти саме штрудель.

Цього року в серпні організували акцію з порятунку груші. «Вона така старенька бабуся, яка назбирала трохи болячок, тож її треба лікувати», — лагідно каже Богдан Тихолоз. Виникли проблеми зі стовбуром і кроною. Фахівці-арбористи запевнили: якщо провести правильно терапію, то дерево має шанс на тривале життя. Але на цю добру справу треба понад 60 тисяч гривень. Зголосилися допомогти Дому Франка десятеро львівських митців, серед яких Наталя Курій-Максимів, Євген та Клавдія Потапови, Ольга Падовська, Леся Рось, Ірина Фартух, Олена Мікула, Орест Сколоздра та інші. Улітку вони зібралися на пленер «Портрет груші: Франкове дерево під пензлем львівських художників».

Написані полотна виставили в музеї в експозиції «Портрет одного дерева». Тепер партнери й друзі музейників з Будинку органної та камерної музики демонструють ці роботи у себе. Виставка триватиме до кінця листопада. А у грудні відбудеться доброчинний аукціон, лотами якого стануть картини з грушкою. Зібрані під час цього заходу кошти й витратять на оздоровлення дерева із саду Івана Франка.

Богдан Тихолоз твердить, що полотна дуже різні стилістично, колористично, художники зобразили грушу в різні пори року.

Н. Курій-Максимів. Франкова груша
Н. Курій-Максимів. Франкова груша

Пивниця з унікальними бутсами

Плоди груші родина видатного письменника, безперечно, зберігала в пивниці. Не всі знають, що у Франковому будинку, крім двох житлових поверхів, є великі підвали. Там Франки мали пральню, прасували одяг, зберігали вугілля і дрова, всілякі закрутки, джеми, варення, конфітюри, наливки, садово-городній інструмент та інше.

«Це цікаво, бо переносить нас в іншу добу, засвідчує, що Іван Якович не був відірваним від життя поетом, який пурхав у хмарах, а був досить добрим господарем», — зауважує Богдан Тихолоз.

Він мав садочок біля хати, невеликий город, тримав курей, кролів, які часом робили збитки сусідові Михайлові Грушевському. Академік, який згодом став першим Президентом України, свого часу згадував, що кролі Франка «поїли все, навіть рожі».

Відвідувачі музею Івана Франка часто запитували, що ж було в підвалах вілли. Меморіальні музеї за природою консервативні, бо мають розповідати про життя, творчість, побут свого головного героя мовою експонатів, так, як було за його життя. Це, звісно, музейники завжди роблять. Але їм водночас цікаво освоювати нові публічні простори. Тож самі вирішили до 80-річчя створення музею не просто заглянути у льох, а підготувати нову меморіальну експозицію, яку так і назвали: «Пивниця родини Франків».

Створюючи її, скористалися, як зазначає Богдан Тихолоз, не лише фондами музею, діяльною підтримкою родини Франків, яка передала раритети, зокрема спортивні, а й звернулися до галичан із проханням допомогти з речами тієї доби. Відгукнулися навіть деякі відомі львів’яни. Добрі люди передали Дому Франка різні предмети, прилади, скажімо, до прання, викручування мокрої білизни, маґлівницю, а також кошики, слоїки, бутлі, гасову лампу, сільськогосподарські знаряддя праці — мотики, граблі тієї епохи, навіть старий ящик для зберігання картоплі. Вони, звісно ж, були в Івана Франка. Проте комуністи ці всі речі нещадно викинули вже у повоєнні роки, бо, як зауважує директор музею, радянська ідеологія бачила письменника не господарем, а страдником. З іншого боку, відкриваючи меморіальну експозицію «Пивниця родини Франків», працівники музею в такий спосіб прагнули показати міський побут, що могло бути саме у підвалах львівської вілли.

У Франковій пивниці під час екскурсій можна буде відтепер оглянути й унікальні експонати, як-от оригінальні бутси, в яких син Івана Франка Петро грав у футбол. За допомогою меценатів два роки тому музей, крім цих бутсів, придбав ще багато спортивних речей, спорядження: лижі та кріплення до них, тенісні ракетки, гімнастичну булаву, весла, лук, шахи тощо.

Богдан Тихолоз запевняє, що Франки були спортивною родиною. Сам Іван Якович вправлявся до пізнього віку з тягарцями (гантелями), дуже любив водні процедури, прекрасно плавав, ходив багато пішки у горах. Його діти професійно займалися спортом. Сини Тарас і Петро були серед перших галицьких футболістів, вправно каталися на лещатах (лижах), грали у великий теніс, займалися боротьбою, бігом, були дипломованими викладачами фізкультури та спорту, вихованцями професора Івана Боберського, активними учасниками молодіжно-патріотичного товариства «Сокіл-Батько», яке плекало й фізичну культуру.

«Тепер, показуючи ці оригінальні речі, можемо розповідати відвідувачам, що оселя Франка була також місцем, де зароджувалися традиції українського спорту», — каже Богдан Тихолоз.

Спортивне спорядження, яке належало Петрові Франку, відтепер зберігатимуть у пивниці
Спортивне спорядження, яке належало Петрові Франку, відтепер зберігатимуть у пивниці

Галявина Лиса Микити та світи малого Мирона

У листопаді музейники відкрили й зовнішній простір. Адже, крім садочка з нині відомою грушею, Франки мали невеличку земельну ділянку, де садили цибулю, петрушку, кріп — одне слово, все, необхідне для щоденного вжитку. Цю місцину працівники Дому Франка мало використовували ще донедавна. Тепер, здобувши підтримку Львівських обласних ради та державної адміністрації й частково інвестувавши власні зароблені кошти (за допомогою грантів, мікропроєктів) створили багатофункціональний інтерактивний музейний екопростір «Галявина Лиса Микити». Тут проводитимуть майстер-класи, концерти дитячих колективів, адже змонтували сцену, подбали про освітлення, озвучення, виготовили вуличні меб­лі, на яких можна відпочити у затінку Франкового садочка. Виставили й декоративні вироби з дерева.

Візуалізація ділянки з артоб’єктами та сценою на галявині Лиса Микити. Візуалізація Богдани МЕЛИХ
Візуалізація ділянки з артоб’єктами та сценою на галявині Лиса Микити. Візуалізація Богдани МЕЛИХ

«Галявина Лиса Микити» — це чудовий інтерактивний простір передусім для дітей. У музеї вірять, що сюди йтимуть охоче групи школярів. Для них організовуватимуть особливу гру Франкові лисички.

Принагідно зазначити, що для дітей дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку працівники музею вже готують експозицію «Світи малого Мирона», щоправда, з’явиться вона вже всередині будинку. Прагнуть сучасними засобами, до того ж високотехнологічними, з використанням відеопроєкцій, анімації, інтерактивних способів електронної комунікації занурити теперішнього школяра чи навіть дошкільня у світ Франкового дитинства. Розповідатимуть, як провів письменник дитячі роки в Нагуєвичах, про його навчання в початковій школі в Ясениці-Сільній, у дрогобицьких школі отців-василіан, гімназії, про світ його казок і про казки, які він написав. Музейники обіцяють, що експозиція для огляду буде доступна у День Святого Миколая.

«Хочемо, аби маленькі відвідувачі не нудилися в музеї, а в ігровій формі ознайомлювалися з основними фактами життя і творчості Франка й отримали позитивні емоції», — ділиться думками Богдан Тихолоз.

Ще одна цікава й захоплива річ, яку працівники Дому Франка хочуть відобразити, але для цього потребують вашої допомоги, шановні читачі. Крізь призму іграшок хотіли б показати культуру дитинства Франкової епохи і часу його дітей. Постали питання: чим бавився маленький сільський хлопчик з Бойківщини до п’яти рочків? Це були глиняні коники, свищики, тарахкальця? Чим гралися потім його сини й донька, які мешкали в місті? Іграшки кінця XIX — початку XX ст. мають намір у двох сусідніх вітринах показати для теперішніх дітей. Тож якщо у вашій родині зберігають раритетні забавки прабабусь, бабусь, прадідів, дідусів та є бажання допомогти, то у Львівському національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка будуть вельми вдячні. Підтримайте, аби старі іграшки мали нове життя в музейній експозиції!

У листопаді в Домі Франка під знаком 80-річчя створення музею відбудеться ще чимало заходів, які викличуть великий інтерес, привернуть увагу. Тут запросять на поетично-співоче дійство за віршами та фольклорними знахідками Івана Франка, організують відеоінсталяцію в межах проєкту «Музей людей. Дім. Храм. Форум», репрезентуватимуть видання «Франко на кожен день».

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я