Українську мовну ситуацію під час дискусій дуже люблять порівнювати з іншими країнами, особливо з Канадою, Швейцарією, Бельгією чи Іспанією. Багатомовних країн у світі багато. Бувають не тільки дво-, але і три- і чотиримовні. Баланс між мовами всюди унікальний. Мовна ситуація, як на долоні, показує історію країни. У цьому матеріалі пробіжимося цифрами статистики мов. Це доволі своєрідна перспектива, що дає можливість по-новому подивитися на геополітику та культурологію.
Почнемо з мов другого плану. Мова номер два – це рідна мова групи, що посідає друге за кількістю місце в країні. У нас, не таємниця, мова номер два – російська. (За переписом 2001 р., 67,5% назвали рідною українську, а 29,6% – російську). У сусідній Білорусі обернена ситуація. Там білоруська де-факто – мова номер два, а перша – російська. За переписом 2009 р., рідною білоруську назвали 54% (у 1999 р. таких було 73,6%), але на питання про використання її вдома позитивну відповідь дали тільки 23,4% білорусів.
Подібна сумна ситуація також в Ірландії, де ірландська – це мова номер два, а перша – англійська. Серед мов другого плану у світі лідирує англійська – має такий статус у 55 країнах, далі французька – 14 країн, російська – 13 країн, іспанська – 8 країн. Усі чотири – мови колишніх колонізаторських імперій. Хоча англійська в деяких країнах стала мовою номер два також завдяки міграції, зокрема, у Швеції, Франції та Норвегії. (Дослідження других мов наведено з World Factbook ЦРУ). Також англійська мова номер два в мономовних країнах, на кшталт Польщі чи Угорщини. (У Польщі, щоправда, американська статистика кваліфікувала сілезьку і кашубську, носіїв яких більше за англійську, як діалекти польської).
Так само завдяки постімперськості угорська – мова номер два у Словаччині, Румунії та Сербії.
Наслідком доволі недавньої міграції стало те, що мова номер два Британії – польська, Німеччини і Австрії – турецька, США – іспанська (мексиканці).
Існують також приклади, коли величезна етнічна група без власної держави, але з власною мовою, перебуває у тіні державотворчих націй. Таким чином курдська – мова номер два у Туреччині, Іраку і Сирії; каталонська – в Іспанії. До цієї когорти можна також додати мови колонізованих народів Латинської Америки й Африки. Кечуа – мова номер два в Еквадорі, Болівії та Перу; банту – в Анголі; лінгала – в Конго; бамбара – в Малі; коса – в ПАР тощо.
Держави різні за розміром, тому, скажімо, мова номер два Китаю кантонська (що нею говорять бл. 84 млн людей) і валійська, яку знають, але не обов’язково використовують, 560 тис. мешканців Вельсу, – перебувають у цілком різних вагових категоріях.
Отже, щоб оцінити потужність мов, варто також подивитися на рейтинг кількості осіб, для яких вони рідні (без поділу на держави). Усього у світі науковці виділяють бл. 7000 мов, але тільки 23 з них – рідні для майже 60% населення планети.
У цьому рейтингу на першому місці – мандаринська китайська (918 млн), далі іспанська – 460 млн, англійська – 379 млн, гінді – 341 млн, бенгальська – 228 млн, португальська – 221 млн, російська – 154 млн, японська – 128 млн, західнопанджабська – 93 млн, маратхі – 83 млн (цифри тут і далі з Visual Capitalist, у рейтингу не враховано стандартну арабську через брак офіційних даних і сильну відмінність місцевих діалектів у різних країнах).
До цього моменту ми розглядали виключно рідні мови, тобто перші мови, які люди засвоюють від народження. Однак, як показує практика, протягом життя волею або неволею виникає потреба засвоїти й активно використовувати не тільки рідну мову. Майже 40% населення планети двомовні. І якщо підрахувати кількість носіїв мов (не тільки рідних), то цифри і рейтинг будуть зовсім іншими.
На першому місці, звісно, англійська (1,13 млрд носіїв), далі мандаринська (1,11 млрд), гінді (615 млн), іспанська (534 млн), французька (280 млн), стандартна арабська (274 млн), бенгальська (265 млн), російська (258 млн), португальська (234 млн), індонезійська (199 млн).
Порівняння двох рейтингів доволі цікаве. Для 66% усіх носіїв англійської – це не рідна, а друга мова (більший відрив тільки у суахілі – вона рідна для 16 млн, а послуговуються нею 98 млн). Також у десятку найпоширеніших мов за носіями увійшли французька, індонезійська та стандартна арабська.
За цим же рейтингом, українська на 44 місці у світі – рідна для 27 млн, і 33 млн носіїв. Хоча до цих цифр є питання – чи враховано всю чисельну українську діаспору по всьому світу і чи не занижена кількість тих, хто послуговується російською, але таки володіє українською.
Мовна ситуація дуже динамічна. Вона не така швидка, як би нам хотілося, але і не така повільна, як ми думаємо. Подібні рейтинги за сто років можуть виглядати цілком по-іншому, і на все це впливають демографічні, економічні, соціальні, епідеміологічні та культурологічні причини. А ще не варто забувати про той факт, що мови зароджуються, еволюціонують, розпадаються і вмирають.
Попри всі м’ясорубки, українська мова має доволі гідний вигляд у світових рейтингах, і це від нас залежить – чи збережемо ми позиції, покращимо їх чи втратимо.
Лесь Белей, журналіст
Джерело: uacrisis.org.
Прокоментуєте?
