На Черкащині повертають забуті імена талановитих земляків

0
125

Два мішки підшивок районних газет брав щороку Володимир Трохимович, перечитував їх, і все, що стосувалося письменництва Черкащини, укладав у домашню картотеку, пише golos.com.ua.

Допомагала з технічною роботою дружина. Ця рутинна праця тривала останні двадцять років.

— За радянських часів краєзнавство — ні літературне, ні будь-яке інше — не заохочували, бо воно пробуджувало інтерес до рідного, давало відчуття, що ми давня, незалежна, самодостатня країна, — пояснює таке захоплення своєю майже детективною роботою Володимир Поліщук, професор, завідувач кафедри української літератури і компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (на знімку ліворуч).

З ним їдеш по селах, і його любо слухати: у цьому селі жив колись такий талановитий чоловік, а в цьому писав вірші такий, а тут, знаєте, хто побував?… Часом про своє село не знаєш так, як він.

— У середині 1980-х мені потрапила до рук робота Миколи Пшеничного про населені пункти Черкащини, у яких хтось із літераторів народився. Захотілося зробити музей літератури Черкащини. Я 15 років збирав матеріал, і в університеті на початку 2000-х з’явився музей із шести залів.

Якось, майже тридцять років тому, у Лозуватці перед вечором пам’яті сільського поета Степана Бена, організованим Володимиром Поліщуком, до нього підійшли чотири немолоді жіночки:

— Це ви про наших батьків досліджуєте?

Виявилось, їхні батьки були серед розстріляних 1937-го тридцяти трьох лозуватських жителів. Як і Степанові Бену (Бендюженку), їм «шили» участь у націоналістичній шпигунській повстанській організації, яка нібито «готувала збройне повстання, повалення радянської влади й реставрацію капіталізму в СРСР».

— Я напередодні виступив по радіо, розповів про цю лозуватську трагедію й уперше озвучив прізвища всіх розстріляних. І от одна з тих жіночок каже: «Я вчора своє радіо цілувала! Бо вперше про мого батька було сказане правдиве слово». А сльози як горох котяться. І тоді я зрозумів, яка це потрібна справа — повертати забуті імена наших талановитих земляків, — зізнається Володимир Трохимович. — Із Степана Бена все й почалося.

Було видрукувано твори цього автора, а також Андрія Чужого, Олени Журливої, Юхима Ґедзя, Тодося Осьмачки, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмари. Якщо у 1990-х роках Володимир Трохимович сам шукав спонсорів серед земляків митця для друку книжечки, то пізніше до фінансування долучилася обласна влада.

Під спецкурс для студентів «Література рідного краю» Володимир Поліщук написав однойменний підручник, який став у пригоді і школярам.

Зібраний за всі ці роки матеріал, каже Володимир Трохимович, сам підказав формат: пора укладати літературну енциклопедію Черкащини. І цьогоріч вийшов її перший том, на 670 сторінок, від «А» до «К». До видання потрапили письменники, у яких є хоча б одна книжка. Про них — біографія і творчий матеріал, джерела, де можна більше дізнатись. В енциклопедію включені назви населених пунктів, у яких або народився хтось із літераторів, або побував, або цей населений пункт пов’язаний із письменником, із літературою. Матеріал деталізований: скажімо, є навіть про літературні рубрики районних газет.

Охопить енциклопедія у трьох томах (третій том має побачити світ за два роки) творчість приблизно 400-450 осіб, які народились або жили і творили на Черкащині. Видання унікальне!

— Я цікавився, чи є схожі в інших областях. На Полтавщині видані матеріали Петра Ротача, але дещо менші за описаним матеріалом, — зазначає автор.

Володимир Поліщук стоїть на чолі сучасного літературного процесу Черкащини, адже він — голова обласної організації Національної спілки письменників України. Чим характерні для спілки роки незалежності? Чи це вже ті кращі часи для українського письменника?

— «Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох», — філософськи парирує Володимир Трохимович. — З листопада 1972 року кількісний склад обласного осередку коливався в межах десяти-дванадцяти осіб. З проголошенням незалежності стати професійним письменником уже організаційно легше. Наша Черкаська спілка налічує нині 48 осіб. І мистецький рівень реєстрових письменників піднявся: це вільна творчість у своїй державі. Розширилися жанрові можливості. У нас є талановиті прозаїки, яких донедавна, вважаю, найавторитетніше представляв Василь Захарченко, дисидент, лауреат Шевченківської премії, інші поети, перекладачі, літературознавці, публіцисти. Бачимо розквіт літератури для дітей.

Тобто письменники мають можливість конкурувати й отримати за якісну творчість моральний і матеріальний стимул: літературні премії, відзнаки конкурсів. Це характерна риса саме років незалежності. Так, за підтримки органів влади області ми заснували понад десяток літературно-мистецьких премій.

Черкащина тут — на першому місці, це нещодавно відзначив і секретар НСПУ. Це Всеукраїнська літературна премія імені Василя Симоненка, яка нині дуже престижна в Україні. Наша обласна влада підтримала заснування цієї премії понад 25 років тому, вона присуджується за кращу першу поетичну збірку і за кращий художній твір. Цьогоріч подавали свої перші збірки вісім претендентів, а твори — до двох десятків авторів. Торік лауреатом був Василь Шкляр, 2021-го — Анатолій Кичинський із Херсона.

Заохочують до творчості премії імені Михайла Старицького, Тодося Осьмачки, нещодавно заснована в галузі літературного перекладу премія імені Миколи Терещенка. Засновуємо нині премію в галузі гумору і сатири імені Петра Гулака-Артемовського. Пошановуємо, популяризуємо в цей спосіб і більш сучасних авторів-земляків: майстри слова змагаються за звання лауреата премій імені Івана Дробного, Михайла Масла. На Шполянщині заснували премію імені Олекси Влизька, а Лип’янська ОТГ — імені Миколи Томенка, відомих земляків у царині красного письменства.

У 2017 році Спілка зініціювала створення обласної програми підтримки діяльності творчих спілок Черкащини і добилася її прийняття. Молодь підтягується на літературні конкурси «Роду криниця віща», «Ну що б, здавалося, слова», «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Відроджено семінар-фестиваль «Сонячні кларнети», дуже популярний раніше. Твори переможців літературних змагань друкуються на сторінках журналу «Холодний Яр». Він видається з 1993-го, у цьому році буде 62-ге та 63-тє число. Часопис фінансується з обласного бюджету.

Колиска майбутніх літераторів, педагогів, журналістів, політиків — міські, районні літоб’єднання. Як-то Уманське імені Миколи Бажана, Смілянський «Тясмин», Жашківський «Гірський Тікич» чи «Звенигора» у Звенигородці. Ми проводимо на місцях виїзні засідання спілки. Четвертий рік представляємо авторів цих літоб’єднань у спілчанському часописі. Яка то радість для початківця — вірш чи оповідання, надруковане у свіжому номері «Холодного Яру»!

За останні півтора десятиліття в області активізувалося книговидання. Черкащина в числі небагатьох регіонів, де на літературу художню, краєзнавчу спрямовується помітна сума: приблизно мільйон бюджетних гривень щороку.

Передусім завдяки Володимиру Поліщуку в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за ці тридцять років відбулося понад півсотні наукових конференцій за творчістю класиків, авторів «Розстріляного Відродження», письменників-шістдесятників і представників української діаспори.

Лариса СОКОЛОВСЬКА
Черкаська область

Фото надано автором

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я