«Нас вчили сміятися над страшними трагедіями наших рідних» – онука розкуркуленого козацького роду Зайців

0
245

Радіо Свобода продовжує публікувати листи із редакційної пошти, які надходять у рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Цього разу це свідчення про козацький рід Зайців із Полтавщини. Онука розкуркуленого Карпа Павловича Зайця переповіла не лише те, що дізналася від своєї бабусі, а й поділилася своїми спогадами про те, як працювала радянська пропаганда.

Розкуркулення – незрозуміле слово сучасним молодим людям. А який жахливий зміст воно несло у собі! Хоча «совіцька» (радянський лад ще називали «совєтами» або «совітами», від російського слова «совет» – ред.) пропаганда зуміла перетворити його у щось смішне – в художніх творах тієї пори, в кіно, у літературі.

Я народилася вже тоді, коли молодь змушена була споживати всю надуману брехню про щасливе наше дитинство та «героїчні» вчинки комсомольців із комуністами у ті жахливі, як з’ясувалося, нестерпні й трагічні часи для мого народу.

Розкуркулення. Ілля Глазунов
Розкуркулення. Ілля Глазунов

Нас примушували читати в школі літературу, в якій ми ще неспроможні були вихопити завуальовану риторику письменника, бо інакше той твір не був би надрукованим; нас водили дивитися фільми за цими ж творами, де ми, діти, теж були не готові відгадати справжній зміст, у деяких працях великих режисерів та акторів. Ми жили в тотальній брехні й нас іще примушували стверджувати, на різних парадах, цинічні гасла про наше «щасливе дитинство». Ми й вірили.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:Як розкуркулювали українців Дону: заслання до Сибіру, голод і зросійщення в історії роду Рудових

Батьки боялися відверто говорити з дітьми, аби їм же не зашкодити та й свою кар’єру не знищити. Єдине, що дивувало, це те, що хрестили дітей усі, хоч і таємно. Мабуть, це єдине, що не дуже заважало комуністам брехати й далі, адже церква була поза законом наполовину. Написали якусь історію партії, яку примушували вчити скрізь і всюди (не історію своєї країни, а якоїсь надуманої кількадесятирічної партії). Особливості віку нам сприяли не запаморочуватися різними проблемами, тому й жили всі як біологічний вид.

Хоча, пам’ятаю, майже щоденно, у бабусі збиралися сусідки-бабусі й постійно розмовляли про минуле, згадуючи при цьому «розкуркулення й голодовку». Я слухала, а коли питала потім у бабусі про ті спогади, вона неохоче відказувала, що я ще мала й можу десь і щось розповісти, а це неправильно сприймуть, що може потягнути за собою небажані наслідки.

Забране у селян збіжжя. Колективізація і розкуркулення. 1930 рік
Забране у селян збіжжя. Колективізація і розкуркулення. 1930 рік

Так і було. Я, дійсно, про все намагалася дізнатися від учителів у школі. Так і з цими критичними запитаннями полізла до історика на уроці – заміні з якогось іншого предмета. Оскільки цей урок був не за програмою, то чого б його й не спитати. Мені була дана відповідь, що «бабусі неграмотні й неправильно щось там зрозуміли».

Прийшла до своєї бабусі додому й розповіла, на що у відповідь почула, що саме моя бабуся грамотна й має похвального листа по закінченні школи. Й вона, до речі, допомагала мені вчити уроки аж до восьмого класу з усіх предметів. Так, насправді, сусідські бабусі, а їх була переважна більшість, були неграмотні, й це мене переконувало в правоті вчителя. Кого більше, той і правий. Чи не класно цю теорію використовують і донині на виборах?!.

7 листопада 2019 року – день так званої «жовтневої революції». Окупований Севастополь
7 листопада 2019 року – день так званої «жовтневої революції». Окупований Севастополь

Звичайно, зовсім таємно, й з обіцянкою нікому нічого не поширювати, бабуся дещо мені розповіла, коли я підросла, але тільки про нашу родину, без політичних висновків. Я дізналася про сам факт, що «каток» розкуркулення пройшовся по моєму родові з маминого боку.

Тільки дуже розумні та незалежні, від природи, особистості піднімали ці питання й намагалися підняти весь народ, за що платили власною свободою, здоров’ям, життям.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:Валерій Марченко. Скарали на смерть за протидію русифікації

Так от про розкуркулення. Мої дідусь і бабуся, по маминій лінії, були саме тими, про кого небезпечно було навіть згадувати – розкуркуленими.

Рід мого дідуся Зайця Карпа Павловича – козацький. Вони були люди вільні, які не знали кріпацтва й дуже тим пишалися. Хуторяни. Вони не жили в селі, а от до них підселялися.

Наприкінці XIX століття до мого прадіда Павла, якимось чином, довкола, попідселялися інші сусіди. І якось так вийшло, що ліс, поле й сад, що належали прадідові, повідокремлювалися один від одного. Ліс стояв окремо, а простір між ним заселився незначною громадою. Тільки воно так і залишилося хутором – пара десятків дворів, не більше.

Тож були землі мого прадіда, поряд землі розстріляного на очах у всіх без суду та слідства ще одного заможного козака, а посередині – ділянки з хатинами пари десятків безземельних сусідів.

Прадід мав трьох синів і одну дочку. Земля наявна поділилася між синами, а дочку віддали заміж теж за землевласника. Всі жили заможно. Мій дід воював у Першій світовій. Один із його братів – наймолодший – потрапив на війну теж, але в самому її кінці, то не воював. Але вони обидва зачепилися в революційних подіях того часу. Десь у двадцятому році минулого століття вони повернулися додому й почали господарювати.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:Розкуркулені: історії знищуваних родів і дивом вцілілі сімейні фото

Прадід уже помер на той час. Станом на той час, рід мав основний будиночок і ще один – для одного із синів. За законом, наймолодший залишався у батьківському домі, а другий дім брати розділили жеребкуванням.

Випало, що будуватися окремо мав Карпо – мій дід. Він побудувався в 1924 році. Їхніх там було три садиби – хата мого прадіда, а з обох боків будинки двох його синів.

Навпроти, утворивши вулицю, побудувалися наші, потім сусіди й далі кілька дворів примкнули, а землі довкола належали моєму родові з одного боку, а з іншого – були землі того розстріляного.

Брати жили дружно і це сприяло розвитку та достатку. Хоча один із них був учителем, а другий – працював службовцем у банку, а саме мій дід порядкував на землі.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:Розкуркулені: історії родини Стоянів із Донеччини, Смол із Херсонщини, Буцолів із Чернігівщини та Королів із Полтавщини

Коли почалася колективізація, багато хто радів із того, що в братів-Зайців відібрали поле й сад, залишивши по сімнадцять сотих довкола помешкання.

Дід відмовився йти в колгосп, а влаштувався за сім верст у місті на маслозавод столяром. А вже – після розкуркулення і колективізації – розпочався Голодомор.

Мій дід, кажуть, був дуже міцний і сильний. Тільки він ризикнув залишити корову для виживання. Міг захистити і родину й корову, і найближчих родичів від голодної смерті.

Розкуркулення. Донеччина. 1930 рік
Розкуркулення. Донеччина. 1930 рік

Корову тримали просто в одній із кімнат у хаті, а хата дуже добре зачинялася – і двері, і вікна з важкими дубовими віконницями на прогоничах (були колись такі).

Випасав корову тільки дід після роботи, а так хата стояла зачинена увесь час.Із сусідами теж ділилися молоком, то вижили всі. На хуторі не помер ніхто, а в селі вмирали люди

Оскільки чоловіки мали роботу в місті, їм видавали хлібні пайки, а вдома було молоко й молочні продукти. Мамі тоді було 11-12 рочків й вона казала, що весь час хотілося хліба. Хліб дідові давали там – якісь сто-двісті грамів, то бракувало, звісно.

Із сусідами теж ділилися молоком, то вижили всі. На хуторі не помер ніхто, а в селі вмирали люди.

В сусідньому селі ходили чутки, що навіть когось із ще з сусіднього села прямо зловили і з’їли. Жахливо! Якщо це було так. Але ж, кажуть, не було в селі ні собаки, ні кота. Про домашніх тварин теж не йдеться. Ось таке я знаю про розкуркулення й голод у Полтавській області, неподалік Зінькова, нині мертвого хутора Конини, що належав до сільської ради Великої Павлівки.

У рамкахспільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду спеціального проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство – просимо тих, чий рід був розкуркулений, розповісти про це. Зокрема, повідомити прізвище та ім’я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників) та історію їхнього розкуркулення. Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати.

Пишіть на адресу Radiosvoboda@rferl.org

Якщо ви шукаєте відомості про своїх рідних, які були репресовані під час комуністичного терору, але не знаєте, як почати пошук, – допомогу вам запропонують у Галузевому держархіві Українського інституту національної пам’яті. Тут відкрили Консультаційний центр для пошуку інформації про репресованих.

Джерело: «Радіо Свобода»

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я