НЕДОСПІВАНА ПІСНЯ ОЛЕКСАНДРА МЕДКА…

0
407

Рік тому, 23 лютого 2020 року, Олександр Медко відійшов «за обрій на спочин», проживши останні роки в шаленому ритмі, мабуть, розуміючи, що доля вділила йому небагато, але зробив стільки для розвитку літературного процесу в Запорізькому краї, що сьогодні навіть важко осягнути. Про це йшлося на вечорі його пам’яті, який був проведений у Запорізькій обласній бібліотеці за участі Запорізької письменницької організації, яку власне і очолював Олександр Медко впродовж останніх трьох років.

Писав вірші з дитинства. Спочатку російською мовою, але не наважувався їх публікувати. Був «своїм» у літературно-мистецьких середовищах Запоріжжя, а дебютував уже досить досвідченим поетом збіркою «Хора» українською мовою у 2015 році, коли почалася після Майдану російсько-українська війна, яка докорінно змінила світогляд Олександра.

Одна за одною виходили збірки його філософської лірики: «Буття і порожнеча» (2016), «Категорія Sakrum» (2017), «Про природу» (2018). Потім унікальний альбом так званої фотопоезії «Прозора межа мови»(2019) у співавторстві із Сергієм Лавровим – це лебедина пісня Олександра.

2016 року він стає членом НСПУ, а вже у 2017-го – головою Запорізької обласної письменницької організації. За період його керування докорінно змінилися стосунки серед письменників, підходи до творчого процесу. Зокрема, вдалося зробити потужний прорив у книговиданні: було видане унікальне двокнижжя – Антологія і Хрестоматія творів письменників Запорізького краю, яке стало навчальним посібником із вивчення літератури рідного краю у загальноосвітніх школах. А ще близько тридцяти книг запорізьких письменників — усе це за фінансової підтримки ЗОДА.

У нього була сила-силенна цікавих творчих проєктів, він страшенно поспішав, йому так хотілося якомога більше встигнути… У своєму житті йому вдалося побувати розвідником, журналістом, радіожурналістом, фотохудожником, винахідником, бізнесменом, поетом, філософом, головою ЗОО НСПУ… Але важка хвороба обірвала його земне життя.
 
На вечір пам’яті зібралися письменники, журналісти, друзі, добрі знайомі, родичі. Звучали вірші О. Медка у виконанні акторів ТЮГу, демонстрували документальний фільм, де з екрану до присутніх звертався сам Олександр, що і створювало ілюзію його присутності серед нас. У якийсь момент здавалося, що машина часу перенесла нас на рік назад, усе ще добре, і живий Медко спілкується з нами — жартує, читає вірші у притаманній тільки йому манері.. Фільм закінчився, і так хотілося, щоб не розвіювалася та ілюзія присутності. Потім вона продовжилася у спогадах друзів, колег по перу, друзів, які йшли з ним пліч-о-пліч життям…

І Олександр знов оживав у їхніх розповідях, словах вдячності, та оживало захоплення ним як людиною, другом, поетом, філософом, мудрецем… Були виступи в залі й прямі включення через інтернет-зв’язок із різних міст України: Миколи Гриценка — відповідального секретаря НСПУ, Павла Вольвача — тепер київського письменника, літературознавця Олександра Хоменка, Олени Лазутіної, Олександра Косенка, Євгена Барана, Леоніда Капелюшного, Сергія Злючого, Василя Горвата, Ганни Осадко та ін.

Говорила дружина Олександра, а син Денис прочитав власного вірша, присвяченого батькові. І в кожному спогаді — якась родзинка про Медка, яка ніби пазл доповнювала його портрет як людини. Вечір тривав більше двох годин. Здавалося, що час ніби зупинився, щоб дати всім охочим доторкнутися до Вічності. Але він не зупинився, а впустив усіх присутніх ніби до своєї Світлиці, як жаданих гостей, потім згустився, ущільнився, наче змінив свою природу – години наповнювались не хвилинами чи секундами, а незабутніми миттєвостями із життя Олександра Медка, які оживали в пам’яті близьких йому людей. Невимовно шкода, що всіх цих добрих слів про себе Олександр не почув за життя…
Більшість присутніх висловилася про необхідність створення книги спогадів про Олександра Медка. До підготовки цього видання запрошуємо долучитися всіх, кому є що написати про письменника!
Поет живе, доки його слова відбивають ритм у чиємусь серці, людина живе, доки згадка про неї змушує нас пам’ятати, що у світі не може стати менше добра без її присутності…

Світла пам’ять Олександрові!

Ольга Стадніченко, голова Запорізької обласної організації НСПУ

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я