«Людина вмирає, а дім, зроблений нею, стоїть, і пісня, складена нею, співається тисячу літ, і казка живе спервовіку, витвори думки й уяви триваліші за саму людину. І правда про людину так само існує довше, ніж сама людина», — вважав класик української літератури.
Впродовж останнього часу вже Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом. Зокрема, в межах дерусифікації змінила назву і вулиця Миколи Раєвського у Печерському районі Києва.
Вона виникла ще на початку XX століття в історичній місцевості Саперне поле. Спершу мала назву Новомитрофанівська, як імовірне продовження Митрофанівської вулиці (нині — Сидора Ковпака).
У 1962 році міський топонім змінює назву на честь російського військового діяча, учасника Французько-російської війни 1812 року, генерала кавалерії Миколи Раєвського. В останні роки життя цей діяч жив у Києві.
Влітку 2022 року у застосунку «Київ цифровий» кияни, шляхом електронного рейтингового голосування, обрали нову назву для цієї вулиці. Серед запропонованих варіантів, найбільшу кількість голосів (5189) набрала пропозиція — вулиця Павла Загребельного.
8 грудня того ж року рішенням Київради вулиця змінила свою назву на честь видатного класика української літератури XX століття.
Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 року в селі Солошин, Кобеляцького району на Полтавщині.
Коли хлопчику виповнилося 6 років, раптово пішла із життя його мама Варвара. Згодом батько одружився вдруге, але з мачухою у Павла були досить напружені відносини.
У 1941 році юнак закінчив десятирічну середню школу, але його плани про подальшу освіту обірвав початок німецько-радянської війни. Не маючи ще повних 17 років, юнак пішов добровольцем до армії.
Павло служив курсантом Другого Київського артучилища, брав участь у битві за Київ, але у серпні 1941 року був поранений. Після шпиталю знову повертається на фронт, де у серпні 1942 отримує тяжке поранення і потрапляє у полон. З того часу і до лютого 1945 року він проходить крізь пекло нацистських таборів.
Про ці страшні часи письменник розповідав:
«Там я бачив страшніше, ніж події 1933 року, хоч голод зачепив мене дуже сильно: я помирав, і всі наші сусіди вимерли. Голод — один урок життя, концтабір — наступний. Я побачив справжню ціну людині, побачив людську велич і людську ницість. Зрозумів — де суєта, а де справжні цінності».
З 1946 -1951 роки Павло Загребельний навчався на філологічному факультеті Дніпропетровського університету, по закінченні — працював журналістом.
Неабияку популярність він здобув у 1960-х, коли побачили світ його відомі твори: «День для прийдешнього» (1964), «Шепіт» (1966), «Добрий диявол» (1967), «Диво» (1968).
За його сценаріями письменника кіностудія імені Олександра Довженка зняла стрічки «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).
Вершиною творчості видатного письменника є його легендарний історичний роман «Роксолана» (1979), який розповідає історію української дівчини Насті Лісовської з Рогатина, яка стала фавориткою, а згодом і дружиною турецького султана Сулеймана Величного.
За спогадами колег, Павло Архипович вважався одним із найерудованіших письменників свого часу, а його твори ще за життя стали класичними. Його книги видавались мільйонними накладами та мали значний успіх серед читачів.
В різні роки Павло Загребельний був головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), секретарем правління Союзу письменників України, Головою комітету Державної премії імені Тараса Шевченка і навіть депутатом Верховної Ради.
Проте жодних політичних амбіцій Павло Загребельний не мав.
«Письменник владі руки не подає. Це вона йому подає, коли має розум. Мій вік, усе моє життя, моє страждання дають мені право дистанціюватися і від влади, і від усього сущого», — вважав Павло Загребельний.
Також відомо, що у радянський час він урятував від переслідування радянською владою декількох колег-шістдесятників. Почав друкувати Миколу Вінграновського, Івана Дзюбу, Євгена Гуцала та інших, бо хотів, щоби «нова хвиля ввійшла в українську літературу».
Впродовж багатьох років він вів щоденник, де описував події з власного життя. Однак за рішенням його дружини Елли, його опублікують лише через 20 років після смерті Павла Архиповича.
Класик української літератури помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років. Похований на Байковому цвинтарі.
«Павло Загребельний із тих, які народжуються раз на століття. Він був одним із тих, чия творчість залишається актуальною завжди», — зазначив про колегу Анатолій Дімаров.
***
Нагадаємо про повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: у центрі столиці з’явилася вулиця Івана Драча.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
