* * *
А на твоє лице ізнов упала тінь
так важко, як між хвиль – одламана корма
судна, що не змогло осилить далечінь,
«Титаніка», який ось був – і вже нема.
А я сліпцем-сліпий у лоціях журби:
мені, якщо й болить – до крові, наяву!
Абетку майбуття почни свою з «аби».
Я в ній – на оклик «О!», коли не десь пливу,
якщо не десь туман од мене осіда…
Зайди із тіні в дім, і дмухай на думки!
Я набрехав тобі, що не горить вода.
Горить! Коли у ній притоплено зірки!
Джерело: sametoia
Прокоментуєте?
