Сто двадцять років.
Як і не було.
Ти старів разом із будинком нашим.
Побив горіх твій невблаганний шашіль
І потьмяніло кришталеве скло,
Зайчиська від яких по стінах — стриб…
Замок ключу коритись не бажає,
Противиться шухляда із ножами
І скаржаться дверцята — рип та рип.
Таріль, в яку колись краяли хліб.
З фарфору воїн на коневі дибки.
Сміються хтиво кобальтові рибки
Та цар-графин — великий синій Риб.
Чому мені всередині болить,
Як порохняву витираю віхтем?
В твоїх щілинах зачерствілі крихти.
Вони цінніш
За золото
Були.
Джерело: cbs.poltava.ua.
Прокоментуєте?
