Мій батько був на тій війні,
Що раз у раз міняла назву,
Він мало що казав мені
Про цю свою життєву фазу,
Але, на щастя, бій почав,
Коли Союз був ніби правий,
Плече тулилось до плеча,
Єднались нібито держави.
А як пройшов глибинний страх,
То враз ощирилась Росія,
Вся дружба з Заходом – у прах,
Трибуна, вождь, під ним месія.
Всі терористи до ноги,
Ісламські, ліві чи тамільські,
Кому вбивати до снаги,
Для росіян – тварини свійські.
Вони й самі, ще й залюбки
Встромляють в плоть жорстокі ікла,
І лицемірно на гробки
Приходять: так Росія звикла.
Угорців, чехів як своїх
Б’ють і прицільно й безупинно.
Повчати ближнього – не гріх
В ім’я своєї батьківщини.
А в неї ж-бо немає меж,
Прийшов, наклав і вже господар,
В Анголі і на Кубі теж,
Є й ще споріднені народи.
І ось настав великий час
Навчати правилам сусідів.
Сьогодні вже прийшли до нас,
Бо московіт і тут нагидив.
Він б’є і плакать не дає,
І висуває ультиматум,
А з неба лине прес-пап’є,
А в полі танк з відбірним матом.
Триває бій і плач дітей,
І невідомі перспективи.
Велике лихо від ідей,
А особливо від фальшивих.
25 лютого 2022 року