Нині Україна відзначає 145-ту річницю з дня народження видатного українського композитора, диригента, організатора Української республіканської капели Олександра Кошиця.
Святкування на честь провідника у світ уславленого «Щедрика», ім’я якого в радянські часи тривалий час було під забороною, відбулися і на малій батьківщині Кошиця — в селі Тарасівка на Черкащині. Зі столиці сюди прибула чисельна делегація, зорганізована Міжнародним благодійним фондом національної пам’яті України. До події долучилися відомі науковці, літератори, громадські діячі. Звісно ж, гості не могли оминути батьківщину Великого Кобзаря село Шевченкове, де відвідали музей і поклонилися могилі матері Кобзаря.
А далі урочистості відбувалися в Тарасівці. Тут місцеві мешканці спорудили меморіальну стелу на честь свого знаменитого земляка, а в сільській школі відкрито музей Олександра Кошиця. Привезли гості й щедрі подарунки. Зокрема академік Микола Жулинський (на знімку крайній праворуч) передав книжку «Спогади Кошиця». Її було видано в Канаді далекого 1947 року. Миколі Жулинському видання подарували під час однієї із зарубіжних поїздок. Утім, Микола Григорович вирішив, що буде доречно, якщо ця раритетна книжка знайде своє гідне місце в музеї. Презентували тут і ще одне видання «Культурна дипломатія Симона Петлюри: місія капели Олександра Кошиця». Її представила упорядник і дослідниця творчості Олександра Кошиця та Симона Петлюри Тіна Пересунько. Тут зібрано рецензії на тодішні виступи капели за кордоном, документи, які розповідають, як хор комунікував з міністерством культури УНР, із Симоном Петлюрою. До речі, як розповіла Тіна, в книжці вперше опубліковано листи Кошиця до Петлюри, які досі не були відомі широкому загалові. Сільська школа також отримала подарунок — бібліотечку сучасних авторів.
Тим часом народний депутат України Софія Федина наголосила, що нині так само, як і в часи УНР, нам дуже важливо знати своє коріння, знати, ким ми є. Американські газети писали тоді, що за такою піснею стоять не один і не два роки, а сотні поколінь, століття розвитку української державності. Симон Петлюра розумів, що там, де не можуть здійснити свій чин гармати, там де не чують одне одного політики, українська пісня зробить набагато більше, сказала Софія Федина. Вона також додала, що ми повинні позбуватися комплексу меншовартості й отого насаджуваного «давайте жити майбутнім». «У нас є наше коріння, і, співаючи нашу українську пісню, ми збираємося з силами для майбутніх перемог», — каже Софія Федина і зазначає, що пісня сьогодні дає сили нашим захисникам на сході України, де вони тримають оборону. «Коли мені тяжко, я співаю українську пісню, коли мені радісно, я співаю українську пісню, коли я не знаю, як діяти, я звертаюся до української пісні», — відзначила народний депутат і завершила свій виступ також піснею.
Якщо ж говорити про самого Кошиця, то з 1919 року по 1921-й його капела здійснила турне, охопивши фактично всю Європу, а 1922-го перетнула Атлантику, щоб тріумфувати в Америці. Лише в Мехіко вони зібрали 32 тисячі глядачів. У 1922 році хор Кошиця виступив в американському Карнегі-холі, і саме тоді уперше пролунав «Щедрик» — так починалася американська історія твору Миколи Леонтовича, який і нині звучить на всіх континентах і фактично став різдвяним гімном планети. А потрапили наші музиканти в далекі світи за наказом Голови Директорії й Головного отамана військ УНР Симона Петлюри. Там вони мали популяризувати самостійну Україну і розповідати про українську націю.
І українська пісня зазвучала. Про тріумф свідчили і численні схвальні рецензії, з якими виходили відомі світові видання. Зокрема майже одночасно і співзвучно в Берліні і Гаазі виходять рецензії з приблизно такими словами: якби справи в Україні йшли так, як це відбувається з концертами О. Кошиця, тоді б Україна була першою державою світу.
На жаль, більшовицький переворот завадив планам побудови української держави, але музиканти не склали руки і ще тривалий час несли українську пісню та збирали кошти на підтримку українського руху опору. При цьому самі вони перетворилися на політичних емігрантів, а ім’я Олександра Кошиця десятки років було в Україні під суворою забороною. Якщо деякі неперевершені обробки українських народних пісень і виконувалися, то ім’я їхнього автора не називалося.
Його ж власні чудові світські та духовні твори не звучали взагалі. Олександра Кошиця компартійні бонзи вважали українським буржуазним націоналістом, зрадником та ворогом народу.
Олександр Кошиць, з книжки спогадів «З піснею через світ»: «Я раював від думки, що на мою долю випала честь показати всьому світові душу нашого народу — таку ніжну, таку могутню, таку елементарну, а разом і загадкову, як сама природа. Мої думки і мрії, над якими я ночами плакав, коли душа переспівувала мої рідні, мої ніжні, мої сумні й величні мелодії, — не завели мене. Голосом святої чистоти і небесної художньої правди залунала наша пісня в широкому світі; встала велика, могутня, життєтворна, як вічне сонце!»
Звучать пісні й понині. Піснями в його обробці розпочав свій виступ на концерті вшанування пам’яті Олександра Кошиця в Тарасівці Національний хор ім. Г. Верьовки. Не менш зворушливими були й виступи народного артиста України, бандуриста Василя Нечепи та Героя України Анатолія Паламаренка.
Одне слово, свято вдалося, і як сказав директор інституту національної пам’яті Антон Дробович, лише з такими акцентами та збереженням національної пам’яті ми будемо здатні розбудовувати нашу державу, а такими людьми, як Кошиць, треба захоплюватися й пишатися.
На цьому урочистому заході також був присутній голова НСПУ Михайло Сидоржевський, який із виступом у пам’ять Олександра Кошиця зробив аналогії з теперішнім часом, наголосивши, що треба дбати про українську мову, пісню, українську культуру загалом так, як це робив Кошиць. Він також вручив підбірку книг сучасних авторів для Тарасівської сільської бібліотеки та почесні грамоти сільським активістам. З теплою промовою виступив заслужений діяч культури України, голова приймальної комісії НСПУ відомий письменник Петро Засенко. За дорученням президента Малої академії наук Станіслава Довгого були вручені почесні відзнаки директору Шевченківського музейного комплексу пані Шевченко та народному артисту України, художньому керівникові Національного заслуженого академічного народного хору України ім. Верьовки Зеновію Корінцю. Почесні нагороди були вручені також від міністра культури України, голови Черкаської обласної державної адміністрації та Міжнародного благодійного фонду національної пам’яті України.
