Ті, хто у двадцяту річницю від дня смерті українського радянського класика Олеся Гончара завітав до харківського письменницького клубу, лише побіжно говорили про його творчість. Хоча зовсім не зайвим буде нагадати про те, що дія двох його романів – “Людина і зброя” та надто ж – “Циклон”
відбувається саме в Харкові; чимало натхненних рядків присвятив Олесь Гончар Харкову в своїй публіцистиці. Дуже любив Олесь Терентійович Харків; не тільки сам писав про місто своєї молодості, але жадібно читав все, що про нього писали інші. Пригадаймо, що в одному зі своїх щоденникових записів наприкінці 1980-х – на початку 1990-х він з великим пієтетом відгукнувся про книжку “Харків, Харків…” руки видатного громадського, політичного діяча і обер-бургомістра піднімецького Харкова Олександра Семененка, чиє ім’я навіть під ту пору було небезпечно згадувати. Винятково харківський парадокс: хвиля зміни місцевих топонімів радянської доби майже не зачепила столицю Слобідської України. За всі роки української незалежності в Харкові перейменовано заледве десяток вулиць, і одна з них отримала ім’я Олеся Гончара. Вперше у харківській історії таке рішення було ухвалено одностайно: воно влаштувало і комуністів, і націоналістів. Обтяжений всім можливим за радянщини депутатством, лауреатством і функціонерством, Олесь Гончар зберіг у собі високі обереги моралі та споконвічних народних цінностей.
Якраз про це говорив у своєму виступі старійшина харківських письменників Володимир Брюгген, який знав Олеся Гончара зблизька. Властиво, тільки зараз нам відкривається справжній Олесь Гончар, відкривається завдяки своїй пізній публіцистиці і своїм щоденникам. Все це писалося в шухляду, з дуже малою надією побачити оприлюдненим. До речі, мало хто з українських радянських класиків писав у шухляду, радше тільки твори на потребу радянщини. “Олесь Гончар надзвичайно актуальний сьогодні як публіцист”, – підсумував свій виступ Володимир Брюгген, рясно підкріплений цитатами з зовсім недавно недоступних, а тепер нарешті надрукованих гончарівських статей і записів.
Життєвий шлях модератора зібрання, професора Харківського Національного університету Володимира Калашника до певної міри переплівся з життям Олеся Гончара, про що він розповів присутнім. Коли майбутній письменник отримав призначення по закінченні Харківського технікуму журналістики до Козельщини, в районну газету, то це місце було зайняте, і Олесь Гончар кілька місяців працював в школі села Мануйлівка разом з батьком майбутнього професора. Вже ставши відомою особою, Гончар завжди з приємністю пригадував ті часи і розповідав про це професору Калашнику, який досі підтримує дружні стосунки з родиною Олеся Терентійовича.
Професор Володимир Калашник – одна з дійових осіб художньо-документального фільму з серіалу “Харківські завулки”, присвяченого Олесю Гончару, прем’єрний показ якого відбувся на вечорі пам’яті. Автор фільму – журналіст Владислав Проненко, оператор – журналіст Роман Черемський.
На жаль, позникали харківські завулки, пов’язані з життям Олеся Гончара. Вже не залишилось і сліду від Толкачівки й легендарного студентського гуртожитку, де мешкав майбутній письменник, давно зруйновано будинок Харківського технікуму журналістики, де він вчився в самого Юрія Шевельова. Лише на фасаді старого корпусу Центральної наукової бібліотеки Харківського університету про Олеся Гончара нагадує меморіальна дошка, а в одному з читальних залів – меморіальна табличка.
Поет Анатолій Перерва говорив також про своє знайомство з Олесем Гончаром. Вже у другій половині 1980-х, коли наступили певні цензурні послаблення та і сама суспільно-політична атмосфера в СРСР потеплішала, в Анатолія Перерви – тоді відповідального секретаря Харківської письменницької організації разом з поетом Віктором Бойком, що працював у журналі “Прапор”, визріла ідея нарешті надрукувати геніальну п’єсу Миколи Куліша “Народний Малахій”. Проте головний редактор журналу “Прапор” Іван Маслов ніяк не міг наважитись на такий крок. І лише втручання Олеся Гончара змусило Івана Маслова дати добро на друк п’єси.
Здавалося б, незначний факт, але у ньому виявилася повсякденна готовність Олеся Гончара допомогти навіть на перший погляд у безперспективній справі.
Незабаром у Харківському Національному університеті імені В. Каразіна на філологічному факультеті буде відкрито меморіальну аудиторію імені Олеся Гончара, де буде створено експозицію присвячену письменнику. Перші експонати вже передано до колекції.
Харківська обласна організація НСПУ
