Ольга Рєпіна. Відгук на збірку прозових оповідань «Лелечий дім» Євгенії Яворської

0
313

Мене нещодавно запитали про можливості культури впливати на людину з особливими потребами. Питання неоднозначне, але так сталося, що люди, а конкретно діти з особливими потребами, завжди залишалися ніби осторонь від цього благого впливу, тільки-но якщо їх власні сім’ї у період дорослішання не були в цьому зацікавлені. Тому я спробувала описати механізм цієї взаємодії. І якраз на прикладі збірки оповідань  молодої письменниці з м. Кам’янського Євгенії Яворської.

Культура, крім усього іншого, – це точка збирання людини, якого б віку чи статусу вона не була. У цій точці людина не тільки збирається, а й по-новому налаштовується сприймати життя та людей, певний успіх чи невдачу, своєрідне віддзеркалення дійсності тощо. Тобто у нас майже завжди є якісь «базові налаштування» колишнього культурного досвіду (власного чи родинного), від яких ми відштовхуємося, живучи. Життя прагне нас розбалансувати, надаючи негативні приклади, намагається принизити те, що називається людяністю, відкинути назад, спростити наше уявлення про сенс прожитого. Культура ці «базові налаштування» підсилює й виводить на найвищій рівень. Переглянувши виставу, послухавши музику, прочитавши книгу, ми досить швидко забуваємо їхній зміст, залишаючи при собі емоційну складову, яка є найбільшою прищепою сприйнятого. Основний сенс культурного впливу – ця емоційна реакція та переналаштування, що відбулося після вразливого впливу культурального поля.

Тому люди повинні повертатися до конкретних музичних образів, літературних текстів, щоб утримуватися у певних станах, які й породжують у нас саме ці творчі напрацювання.

Тому, як би нам не навіювали, що основне завдання суспільства зараз – розвиватися технологічно, урізавши свої амбіції з приводу гуманістичної складової, креативний клас пручається, не бажаючи скотитися в усе більш приземлене й примітивне життя.

На цьому «полі битви» книжка Євгенії Яворської постає не аби якою зброєю проти спрощеного сприйняття життя. Особливо, якщо врахувати, що книжка видана як українською мовою, так і шрифтом Брайля (для читачів із вадами зору).

Видання дуже важливе й своєчасне не тільки своєю психологічною складовою, а й значенням в області корекційної педагогіки. Поясню науковими  та життєвими прикладами, якщо говорити про науку, про розвиток дітей та юнацтва. Тифлопедагогіка – один із найскладніших наукових напрямків в області педагогіки щодо особливих дітей. Така книжка стане в пригоді для всіх учасників педагогічного процесу:  для занять із дітьми, для розширення їхніх культурологічних рамок, знань та уявлень про життя тощо. Стосовно літературної складової видання варто сказати, що книжок для дітей із вадами зору не дуже й багато. Тому вихід у світ книжки Євгенії Яворської є важливим задля поповнення скарбнички таких видань. Слід зазначити, що зараз в Україні і за кордоном цим питанням зайнялися фахівці у сфері книговидання та самі автори, просто небайдужі люди, які об’єднуються навколо однодумців, зайнялися наші українські видавці й вихідці з України – українська діаспора. Але цього недостатньо, тому проєкт, у якому взяла участь Євгенія Яворська, є важливим не тільки для літературної складової життя нашого регіону і України в цілому, а й для наукової сфери – розвитку дітей, у яких є проблеми із зоровим аналізатором.

Кілька слів про книгу, яка взагалі-то невелика, побудована на коротких оповіданнях, що змушують обмірковувати ті чи інші життєві ситуації, в які потрапляє кожна людина/дитина/підліток у процесі свого життя. Головне питання – що здорова людина та людина з недорозвиненням зорового аналізатора абсолютно по-різному сприймають життя і життєвий простір взагалі. Тому казки та історії Євгенії Яворської – людяні, добрі, сенсові – збуджують у людей такі потаємні відчуття, які взагалі, можливо, ніколи людина й не відчувала чи, відчуваючи, ховала, боячись бути сенситивною, тобто слабкою в сучасному уявленні: читач стає сприйнятливішим до чужих нещасть.

Варто також відзначити оформлення книжки. Видання для людей із вадами зору та незрячих дітей опубліковано на вищому рівні. Книжка має універсальний дизайн: тексти надруковані паралельно звичайним та брайлівським шрифтами і призначені для спільного читання очима та руками. Це чудово, що «Лелечий дім» Євгенії Яворської потроху розповсюджується по спеціальних школах, реабілітаційних центрах, бібліотеках, сім’ях, де виховуються діти з особливими потребами – з проблемами зору.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я