Нобелівська лауреатка Ольга Токарчук під час у 28 BookForum про роль культури у житті суспільства: «Пандемія пришвидшила процес, який почався ще до неї. А саме: повернення до природи, близькості з природою і децентралізації великих агломерацій. Узагалі, до намагання жити там, де людина краще почувається, де має більше почуття безпеки, але також має чистіше повітря, кращу воду, ближчих сусідів, перестає бути анонімним. І мені здається, що цей соціологічний тренд колись уважатиметься характерною рисою XXI століття.
Контакти з минулим, розумні рефлексійні контакти з минулим, вимагають зусилля — інтелектуального, емоційного, когнітивного також. Відкритості, яка не є пасивною, а є станом напруги.
Мені здається, що культура загалом — це якийсь різновид напруги уяви. Література нам показує більше, презентує світ досконалий, витворений, сповнений емоцій, героїв, діалогів, думок, інтуїції. І коли поїхати кудись у ті місцини, властиво, завжди настає шок і розчарування, адже цього всього там немає. Це саме та вищість мистецтва над дійсністю, яка особливо мене захоплює.
Суть культури полягає в безперервному напруженні й уявлянні того, що нас оточує. Творенні сенсів, зберіганні цих сенсів. Поглянь на Голівуд і всі ці голівудські міфи. Більшість тих, хто поїхав у Лос-Анджелес і їхав тим бульваром Призахідного сонця машиною, повертався розчарованим. Не так усе мало бути. Ми це знаємо зовсім з інших картинок, інших кадрів. Часом мені здається, що фікція, вигаданий образ, щось створене, витворене набагато сильніше, ніж дійсність. Дійсність — це лише манекен, як у Бруно Шульца, сутність ще незавершена, це мистецтво, література мають її назвати, мають наділити її рисами, щоб це набуло сенсу і почало діяти.
Дійсність складається з безкінечної кількості точок зору. Ми можемо вибрати часом таку точку зору, а часом іншу, і тоді те, що ми бачимо, постане в іншому світлі. Але треба бути свідомим цього. І дійсність надто складна, щоб висловлювати про неї прості судження, якщо йдеться не про математику чи фізику, де діють прості закони. Головним завданням літератури є спроба описати цю складність світу, завдяки тому, що вона спонукає читача ідентифікуватися з персонажами.
Я винесла з дому, від мого батька і матері, переконання, що поняття національних відмінностей — це трохи фольклористичне поняття. Я знала, що ми відрізняємося, але люди значно ближчі одне до одного. Будучи дорослою дівчиною, яка вирушила в подорож на кілька років, я утвердилася в цьому переконанні, що люди в абсолютній, драматичній більшості ближчі і виявляють більше спільного, ніж відмінного».
Джерело: 28 BookForum
