12 липня о 18:00 на платформі Google meet відбудеться продовження циклу онлайн-лекцій проєкту «Невідомі дисиденти. Лекція 2». Цього разу організатори обрали помітну постать у шістдесятницькому русі, морального авторитета серед літераторів і навіть у таборах на засланні, де він перебував. Мова про Івана Світличного. Літературознавця, перекладача, правозахисника, організатора культурного життя в 60–70-ті роки в Києві.
Івана Світличного дуже шанували і в колі шістдесятників, і не тільки… Поет Василь Стус присвятив йому знаменитий вірш «Не можу я без посмішки Івана». Влучна характеристика образу Івана Світличного – «доброокий» – стала назвою онлайн-лекції: «Доброокий: штрихи до портрета Івана Світличного».
Про цю видатну постать розповість Любов Крупник – кандидат історичних наук, співробітниця Інституту національної пам’яті України.
Деякі штрихи до біографії Івана Світличного, що свідчать про окремі грані цієї непересічної особистості:
- У 1943 році втратив пальці на руках при спробі підірвати вантажівку нацистів; осколки потрапили в тіло, із ними він жив усе життя, однак ніколи не скаржився на погане самопочуття.
- Скаліченими руками майстрував, будував, допомагав рідним, друзям.
- Інтелігент у першому поколінні, Світличний перекладав із французької, польської, сербської, навіть у таборі робив переклади з французької творів Беранже, Бодлера, укладав словник синонімів української мови.
- Світличний усе життя колекціонував книги, багато читав. Зібрав бібліотеку і в таборі: перед звільненням відправив понад 200 кг книг до Києва. Його сестра Надія передала його бібліотеку на 10 тисяч томів Харківському університету Каразіна, який він закінчив.
- Дружина видатного шістдесятника – з роду Терещенків, присвятила своє життя чоловікові: поїхала до нього у заслання, завжди мужньо зносила всі труднощі їхнього нелегкого життя, зокрема, клінічну смерть і повний параліч чоловіка.
- Із 1956 по 1960 роки Іван і Льоля жили на Подолі в келії Фролівського монастиря, де на площі 14 кв. м. окрім них мешкали ще їх четверо родичів.
- Світличний відмовився від радянського громадянства, так само, як і його сестра Надія.
- У таборі брав участь у протестах, голодуваннях, найдовше з яких, – 56 днів, після чого його вага становила 44 кг (до того була 70 кг), став авторитетом серед в’язнів різних національностей.
Партнерами заходу виступили: літературно-художній журнал «Дніпро», сайт телеканалу «Навігатор ТВ», сайт «Український інтерес», газета «Культура і життя», радіо «Голос Донбасу», Музей шістдесятництва, «Кабінет молодого автора НСПУ».
Куратор проєкту – журналіст, письменник, блогер Ярослав Карпець.
