За вікном вже вечір синій,
На душі враз щезли тіні.
Бо пора ця – свято з свят,
Немов казка для малят.
Коли наступає ніч,
Геть втекли тривоги з пліч.
Спиш, немов після купелі,
Хоча й сни знов невеселі.
Обстріл! «Гради»! Автомат!..
Жах! Чиясь нога!.. Крик. Мат!
І є «двохсоті»:
двоє хлопців з розвідроти…
Все! Капець! Полон… І кат.
Трохи схожий на людину,
Але ні – це «старший брат»!..
Жахи-сни не дивина,
Коли поруч йде війна.
І хоча дуже болить,
Прокидатись не кортить.
Як чому? Це ж очевидно:
Найстрашніше – мир гібридний.
Коли б’ють не «воріженьки»,
А «свої» й «наші» рідненькі…
Що сховались у вишиванки,
Але ждуть російські танки.
…За вікном знов вечір синій,
Та на душі тривожно нині.
Що, як увірветься в сни навіть не «брат»?
А його лакей-«хохол» і той,
якому лише чорт у пеклі рад!..
