Павло Мовчан: Космос і Слово, «і зоряна – в душі – речовина…»

0
158

Як усе-таки світло і нині вітати Павла Мовчана – на повню, за Петром і Павлом, коли Марс переходить із Овна в Тілець, знаменуючи, за Ісидором Космінським, падіння оздобленої Гордині та підсилення Творців Світла. Згадуючи нашу пам’ятну розмову втрьох із Олександром Божком опісля зборів Секретаріату Спілки письменників, про шляхи порятунку якої йшлося, коли широкі обрії славного минулого, переступне сучасне, ближчі та дальші шляхи прийдешнього окреслювалися зором духовним, повторю нині за Майстром: «світло з світла виника // і відбиває близнюка». Нехай же дарується Павлові Михайловичу ще літ і літ при переможному мирі та доброму здоров’ї – у пошуках і відкриттях, у твореннях і перетвореннях в оновленій Україні, якій він стільки віддав і віддає, пам’ятаючи давній закон Сонця – світло не вичахає, не губиться, бо в ньому спалахує щоднини «сльоза небесна, і зоряна в душі — речовина», світло примножується і проклада шляхи – космізуючи хаос, оприявлюючи логос. Являючи «Витоки» і «Материк», «Українській вибір» та вибрані переклади «Відлуння» перед обіцяним вибраним мистецтвознавством і прозою – і саме такі видання мають представляти справжню Україну у світі, бо це – справжня, жива і живильна енциклопедія нашої духовної спадщини, а не мертвонароджені бутафорські плоди деяких наших метких сучасників. Але нам – своє робить. І нині від Європейської академії наук, мистецтв і літератури в Парижі, від Міжнародної академії імені Міхая Емінеску, від Фундації Наджі Наамана в Лівані, від Державного Центру перекладу Азербайджану та стількох інших зарубіжних друзів Павла Михайловича лунає багатомовне «Многая літа!». Віримо, що нас чекають нові зустрічі та спільні шляхи відкриттів! Тримаймося Світла! А для цікавих читачів – наша спільна з побратимом, академіком ЄАНМЛ і НАМУ Юрієм Мосенкісом стаття-передмова до знакового видання монографії про Павла Михайловича з-під пера колеги з Навчально-наукового інституту філології Шевченкового університету Олександра Строкаля «Творець слів і смислів» (Київ: Ярославів Вал , 2019). Працюємо далі.

Представлення кандидатури П.Мовчана Д.Чистяком спільно з Генеральним секретарем Європейської академії наук, мистецтв і літератури в Парижі Н. Лемер д’Аґаджіо

Як і кожна масштабна постать, Павло Мовчан – цілий багатогранний Всесвіт, іще недостатньо осмислений як явище, що сполучає Історію, Сучасність і Перспективу. Його різнобічна діяльність як поета, культуролога, публіциста, громадсько-політичного діяча й організатора у найширшому сенсі просвітницької роботи – потребує інтерпретації з погляду як творення, так і менеджменту сучасної української культури. Уміння сполучати чуттєве осягнення Універсуму засобами натхненного слова і постійне тримання чутливої руки на пульсі українського сьогодення, що крок за кроком творить історію, – одна з рідкісних рис справжнього Майстра.
Поетична Одіссея Павла Мовчана триває понад півстоліття і має свою, тернисту, але щасливу долю. І хоча в часі теперішньому, здобувши заслужене визнання, вона досі не має належного поширення серед масового читача, імена знакові уважно стежили і тонко інтерпретували розмаїті грані таланту (але ж і наполегливої праці) автора, на долю якого випало не лише проходження крізь оманливі тенета часу, але і сходження завдяки заглибленню й розширенню духовного (а відтак і естетичного) досвіду – на той обрій, із якого розвиднюється не лише у світі матеріального, але й у поривах душевних, крізь які проступають сліди і знаки інших вимірів. Знаково, що Іван Дзюба у передмові до поетової збірки «Сіль» (2013), окреслюючи його творче «горосходження», у фінальній пуанті невипадково згадував про впливи філософської лірики Шевченка, а саме – про «вміння говорити про вічні питання буття мовою самого буття». Варто, щоправда, зауважити, що таке «говоріння», «заговорювання» і «називання» – цілком органічне для певної традиції поетичного мистецтва, яка і нині, хоч і приглушена віршами наративного плану, а таки пробивається в українській культурі.

Презентація французького видання збірки П.Мовчана «Срібна кров» у Парижі

Дослідники давніх міфологічних систем виводять найдавніші форми поетичного мистецтва зі священного дійства, коли відбувався контакт із духовними сутностями. «Говоріння» тоді поставало частиною ширшого магічного обряду, із залученням інших ритуальних практик, які мали навертати учасників до «містичної партиципації» (Л. Леві-Брюль) зі світом сакральним, повертати до «часу першопочатків» (М. Еліаде), коли людська душа перебувала у прямому зв’язку з тепер уже потойбічним. І якщо в античній ліриці ще зберігалася чітка ритмічно-мелодична поетична структура з неодмінним музичним супроводом, то поступово в розвитку поезії її рудименти зникли, а з популяризацією верлібрових структур перенесено акцент із формально-фонічного на образно-смисловий рівень творення замість їхньої гармонізації, хоча сáме збереження законів гармонійної структури постає одним із базових законів космотворчого мистецтва. Зауважимо, що «верлібризація» і «розмивання фонічних структур» поезії під впливом передусім американської та європейської традиції не набули світового розголосу – досить зазнайомитися із сучасною арабською, тюркською, індійською (та й північно-слов’янською) поетичними культурами, а ще звернути увагу на популяризацію альтернативних течій на кшталт слем-поезії (хоча в ній саме філософсько-естетичної складової майже завжди бракує).
На щастя, творчість Павла Мовчана уникла згубних модних віянь «наративної поезії»:

Бо раптом лопне, ніби перевесло,
обмежуюча розум близь земна,
і спалахне в очах сльоза небесна,
і зоряна – в душі – речовина.

(«Крилом балкона піднятий угору…», 1988)
Зрештою, інакше бути й не могло: вже сам перекладацький доробок автора (а в ньому – і тюркські класики, філософи й містики Махтумкулі з Насімі, і велике ґроно слов’янських поетів) свідчить, що окрім українського «говоріння», поет увібрав і екстатичну традицію суфізму, й етику коранічних текстів, і юдейську містику, й екзистенційні переживання чорногорських шістдесятників. Уникнув поет ще й інших спокус – розчинення у численних впливах, надмірного абстрагування в ігрово-розумовій еквілібристиці, уславлення соціального чи матеріального прогресу чи регресу, моралізаторського замкнення у винятковій релігійній традиції, а також надмірного захоплення етнографізмом, історіографізмом, націєцентризмом та іншими -ізмами, ім’я яким – Легіон.
Досить ознайомитися з лірично-культурологічно-метафізичними нарисами Павла Мовчана «Витоки» (яка має бути перекладена в світі якнайширше, адже являє сутнісні розмисли над духовним надбанням України), щоби впевнитися в гармонізаційному потенціалі досвіду української культури, який він узяв за етичний і естетичний орієнтир у своїй мистецькій і громадській творчості. Адже попри всю різновекторність ця творчість скристалізована навколо двох магістральних ідей – це Космос і Слово в ментальному синтезі. З одного боку, це безмежний Усесвіт, що репрезентує себе у трипільських храмах і візерунках на кераміці, образах дохристиянських божеств персоніфікованої Природи і християнських сакральних ідеях. З другого боку, це Логос в усій його давньогрецькій багатозначності, що сполучає архаїчно-символічну українську пісню з ведійською мантрою, старозавітне слово як засіб творення світу з новозавітним Словом Божим, Закон із Благодаттю.
Представляючи спільний французький переклад Дмитра Чистяка і Ніколь Лоран-Катріс вибраних поезій «Срібна кров» Павла Мовчана після його обрання разом із незабутнім Юрієм Богуцьким дійсним членом Європейської академії наук, мистецтв і літератури в Парижі на презентації у видавництві «Лярматтан» Генеральний секретар ЄАНМЛ Ніколь Лемер Д’Аґаджіо зауважила, що саме завдяки ліричному світовідчуттю поет пропускає крізь душевну структуру знаки духовних вимірів, утривалених у світі культури, і перевтілює їх у творчу матерію вірша.

Вшанування П.Мовчана на Міжнародному фестивалі поезії ім. М. Емінеску в Румунії

Справді, одухотворена віршева матерія набуває нової якості й на формальному рівні – через появу складних магічно-фонічних структур, новацій у словотворі чи навпаки – «оживлення» призабутих конструкцій, завдяки потебніанській «внутрішній формі» слів чи «креативній функції» поетичного за Р. Якобсоном. Але ж вірш само-твориться і в плані образно-символічному – через прирощення смислів завдяки багатозначності введених образів і їхніх поєднань, поліфонії «слідів» культури з розмаїтих культурних традицій, взаємне перетікання суб’єктів оповіді й ліричного героя, метафорично-езотеричні смерті-ініціації матерії для абстрагування й ідеалізації. Тому коли автор на завершення збірки «Сіль» у вірші «Взаємне віддзеркалення» зауважує, що «на відстані любові» «світло з світла виника // і відбиває близнюка», за цим ліричним спостереженням – і платонівські ідеологеми Ейдосів та Андрогіна, підсвічених Божественним Благом, і еманація Єдиного у неоплатоніків, і кабалістичне світло Дерева Сефірот, і патристична тріада Преблагого, Прекрасного і Пресвітлого, і відлуння законів аналогій в численних езотеричних течіях, і прадавнє відчуття душі як частини циклічного сонячного бога в українській міфології…
За лише однією цією цитатою промовисто видно, що суб’єкт поезії Павла Мовчана – багатоманітний і водночас сталий. Попри мінливі метаморфози, трагічну боротьбу в різноманітних просторових і часових координатах, духовні сили, закладені в Людині, – постають проекцією вищих духовних структур за умови гармонізації подібного подібним. Звідси – боротьба ліричного героя за зчаста драматичне уподібнення до християнських чи давньоукраїнських язичницьких ідеалів. Такий катарсис може навіть уявитись розкладом матерії, але за ним угадується вихід на новий цикл на шляху до духовного вдосконалення. Зауважимо, що такі трансформації розпросторюються не лише на людину, але й на ширші духовні сутності – Родину, Рід, Землю і Людство. Відкинувши недоречну патетику, поет розкриває їх саме як структури всезагального Духу, що перебувають у тісних взаємозв’язках і також проходять складний шлях крізь одміни часу та просторів, крізь Хаос – до осягнення самості і спільності з гармонізованим Космосом.

А в очі входила досвітня
імла студеним промінцем;
ставав кінцем початок світу,
першопочаток же – кінцем…

(«Погляд крізь магічний кристал», 1988)

Одним із важливих засобів гармонізації хаотичних тенденцій у розвитку України постає її Мова як проекція Духу (така ідеалістична думка в різній термінології має давню традицію – від Платона до Св. Томи Аквінського, від В. фон Гумбольдта до Ю. Лотмана) і водночас Духу Народу. Ось чому, як показує дисертаційне дослідження О. Строкаля, важливо не лише проаналізувати, але й популяризувати мовотворчий потенціал поетичного доробку автора – тонкий знавець гармонізує мову, ретельно дбаючи про її чистоту й відновлення, окреслюючи тенденції для її можливого розвитку. Попри те, що:
…ніч така,
як безодня – глибока.
[…]
Порох шерхне на устах,
непрошита глухота,
а на грудях меч лежить, –
ходить колом чорна нить –
навиває голосок, –
довкіл серденька клубок.
(«Соловейку маленький…», 2015)

Перше видання монографії О.Строкаля про стиль поезії П. Мовчана


В цьому контексті стає зрозумілою поважна і чітка державотворча діяльність Павла Мовчана, зокрема з відновлення і організації у важкі часи Всеукраїнського товариства «Просвіта», яке несе виняткову культурно-освітянську місію, продовжуючи традиції тих славних попередників, які заклали духовну основу для формування української нації – для плекання наступників, що забезпечать безперервність історичного поступу Духу України в гармонії з діяльністю вищих духовних структур.
І нині Павло Мовчан – у дивовижній формі. Зрештою, так і має бути – коли життя присвячуєш роботі й творчості, яка одухотворює – роботи і творчості вистачить на літа й літа, і навіть за цьогосвітніми літами, адже шлях Слова і Духу – не має меж. Про це знає гаразд і сам Митець, наснажуючи й нас:

Розверзається світ, і в розломі зіяє
свердловина гудюча, що всмокчує час.
Невагомий вже я – оболонка прозора злітає
у продухвину круглу, де сонце висвітлює нас.

(«Повертаюсь і я. І ніхто не затрима…», 2015)
 
 
Проф. Дмитро Чистяк
Міжнародний секретар секції літератури ЄАНМЛ,
заступник голови Київської організації НСПУ

Чільна світлина — Презентація французького видання П. Мовчана у Національному музеї літератури України за участю перекладачки Ніколь Лоран-Катріс


 

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я