У Камінній залі столичного Будинку письменників 20 лютого відбулась презентація першої збірки поезій молодої письменниці з сумщини Ольги Бражник «Якщо вона є». Мало сказати, що ця книжка є давно очікуваною, такою, що її не могло не бути. І недаремно майже так «Її не може не бути» назвав свою передмову до книжки поет Василь Герасим’юк, людина, за словами самої авторки «неупереджена», адже не належить до кола її (поетки) друзів чи шанувальників.
Твори Ольги Бражник доволі своєрідні, не схожі на жодне явище сьогочасної української поезії, багаті на метафори і неологізми, насичені тонкими ремінісценціями, прихованими й доволі прозорими алюзіями, не позбавлені чуттєвості, але таки передовсім інтелектуальні. Справжньою (і людиною, і поеткою) представив Ольгу Бражник гостям вечора (знайомим і не обізнаним із її творчістю) модератор презентації відомий поет і секретар НСПУ Микола Гриценко. Що, власне, авторка і підтвердила, прочитавши дещицю поезій, уміщених у збірці. Її читання є так само природнім і органічним, як і поезії. Безпафосність, висока концентрація енергії думки, повна відсутність пози і манерності. Тому й презентація радше нагадувала дружнє чи родинне зібрання, аніж гучне віншування.
Майже всі виступи цього вечора були натхненними і щирими, радше спонтанними, викликаними безумовною внутрішньою потребою. Сергій Батурин, попри свою «об’єктивну необ’єктивність», викликану давньою прихильністю до поетки Ольги Бражник, висловився недвозначно: поезія Ольги справжня, мало буває таких «чистих» поетів, а те, що вона, вже будучи знаною, не лише на сумщині, видає свою першу книжку лише тепер, свідчить про те, що вона як поетка дуже прискіплива і вимоглива до себе. Але тепер, коли вже є книжка, нема іншого вибору – лише уперед!
Поетеса і гуморист Валентина Козак також відзначила природність поетичного дару Ольги Бражник: «…цей світ, світ поетичної книжки «Якщо вона є» (а вона тут безумовно є) надзвичайно цікавий і багатий. Ці поезії багатопланові, із несподіваними переходами від високого (і серйозного) до низького (іронічного), і читати їх неймовірно захопливо».
Творчого розвою та всебічного успіху побажав авторці Іван Рішняк, голова сумського земляцтва, до якого вже з радістю прийняли Ольгу Бражник, чим земляцтво справді пишається, адже в кожному вірші поетки є частина життя, простежується та своєрідно інтерпретується жива, пульсуюча думка. Погоджуючись, що під час презентацій зазвичай не прийнято критикувати, пан Рішняк таки зважився на слушне зауваження: чому книжка вийшла лише тепер, а не років десять тому?!
Невипадково, за його власними словами, присутній у залі професор Анатолій Мойсеєнко, який і раніше читав поезії Ольги Бражник, зосередив увагу аудиторії на особливостях авторської манери поетки, її образності та тропах.
Вочевидь, особливого настроєвого струменю додав атмосфері заходу поет-пісняр, композитор, професійний актор і режисер Володимир Самайда, який подарував героїні і гостім вечора ліричні щемкі пісні, зокрема, покладену на музику неймовірно ніжну поезію Олександра Олеся «Твої очі – тихий вечір…».
Наприкінці вечора ми стали свідками найекспресивнішого виступу від Михайла Шевченка, також земляка Ольги Бражник, лауреата багатьох літературних премій, зокрема – імені Олександра Олеся. Приємно, що представники старшого покоління письменників активно цікавляться творчістю молодих. Пан Михайло впродовж вечора прочитав презентовану книжку (зауважу – раніше не відомої для нього поетки) майже повністю, і радо відзначив у ній ознаки неабиякого таланту, прорікши авторці неминучу славу і побажавши вірних літературних друзів, які могли б її направду підтримати в мистецтві. Обдарування Ольги Бражник, за словами Михайла Шевченка, «дуже юне, дуже на нас не схоже (але ж і не мають бути всі схожі!), вона є одною з небагатьох поетів, які мають такий могутній образний тип мислення»; «пройде зовсім небагато часу, і вона стане дуже знаменитою, знаковитою і улюбленою в народі поеткою».
Як гостя і активна учасниця цієї презентації, додам і від себе про поезію Ольги Бражник: це саме ті слова і образи, які глибоко западають у душу і проростають у ній, даючи щедрі плоди співпереживання і співосягнення світу, повертаючи речі, у тому числі знайомі та звичні, іншими кутами і гранями. Тож поява цієї книжки є безумовною подією сучасного літпроцесу, оприявнюючи для нас і для широкого загалу непересічну поетичну землю, ба й ширше – поетичний всесвіт Ольги Бражник.
І слідом за автором передмови Василем Герасим’юком, дозволю собі процитувати саме цей уривок, із поезії «Жовтогаряче», озвучений мною і того знакового вечора:
Досить того, що сказано: я – Земля.
Я викликаю страх із нір, із берези сік,
буде по-моєму: кожного, хто охляв,
я заберу до себе, спробую на язик.
І відповідно – завершальний акорд самої передмови, Герасим’юкової:
«Після такої «апробації» (див. у процитованому вірші «спробую на язик» – прим. моя – В.О.), яка – після всіх земних випробувань, після всіх реальних і віртуальних діалогів, залишається ще монолог – звернення до Тієї, що Її просто не може не бути. Бо тоді зовсім не прийдуть «вони». А «вони надто рідко приходять, причинні й наглі». Вірші, себто.
Але дебютну збірку названо «Якщо вона є». Вона – не з великої літери. Бог у Ольги Бражник теж не з великої літери. Але це мало що змінює. «Якщо вона є», то
слухай, любила ж так, що із мосту – вниз,
для самоспалення чесно збирала хмиз,
кожен з гріхів взяв на тобі й повис,
але ж таки заїло…
«Якщо вона є», то
о руки! Кого обіймаєте ви тепер?
Не сміти!
Тут – наголошене «і», хоч якби наголос на літері «и», то це був би навіть не заклик до чистоти, а в контексті першої збірки справжньої поетки Ольги Бражник – до порятунку, бо тільки вона обох триматиме на плаву, якщо вона є».
Свіжими слідами вечора-презентації біжучі враження записала поет Вікторія Осташ.
Бібліографічні відомості:
Бражник О. Якщо вона є : поезія / передм. – Василь Герасим’юк; іл. – Михайло Волов. – К.: Видавництво «Український пріоритет», 2019. – 104 с.
