Петро Карманський: «Моя творчість – це ілюстрація і відгомін життя Галичини…»

0

29 травня 1878 року у маленькому містечку Австро-Угорщини Чесанів (нині Польща) народився Петро Карманський – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, літературний критик. Творив під псевдонімами – Петро Гіркий, Лесь Могильницький, Гілярій Макух.

Коли хлопчик підріс, батьки, а вони були ремісниками, віддали сина на навчання до гімназії в Перемишлі. Та і хлопчина був завзятим до наук. Саме там юний гімназист почав писати перші вірші, які вдавалися йому з легкістю, за що зажив собі слави талановитого писаки. А це не один раз рятуватиме Петра від відрахування із гімназії через несплату за навчання. У 1899 році вірші Карманського були опубліковані у журналі “Руслан”. Через деякий час того ж року світ побачила перша збірка, яка мала інтригуючу назву “З теки самовбивці”.

Після гімназії мріяв вступити до Львівського університету, але на заваді стали гроші, а точніше їхня відсутність. Тому пішов працювати – це дало змогу відвідувати заняття на філологічному факультеті. Живучи на квартирі разом з італійцями, які працювали у Львові, серйозно захопився Італією. Це стало ще однією мрією. Недовго думаючи, подався до Риму, вступив до “Колегіум рутеніум” і провчився там майже чотири роки, але так і не закінчив його.

У величному місті завів дружбу із філософом Лесевичем. Він переконав молодого поета вертати до Львова і навіть допоміг відновитися в університеті. Ба більше, з одного зі своїх фондів виділив Петру стипендію.

По поверненні до навчання молодий поет із головою пірнає у літературне і громадське життя. Декламує вірші, слухає лекції, через два роки стає очільником часопису “Світ”, який згодом перетвориться на літоб’єднання “Молода муза”. У 1907 році підтримав студентів, які боролися за Український університет у Львові. За це його самого кинули до в’язниці.

Вийшовши на волю, працював у редакції різних часописів, учителював на дому, згодом у школах. Через деякий час йому вдалося влаштуватися учителем у Тернопільську україномовну гімназію. У 1910 році одружився.

У середині літа 1913-го Петро вирушив до Канади. Там він заснував у Вінніпегу читальню рідною мовою, сам лекторував, його темами були література та українська історія. Також писав вірші. Творчість цього періоду пов’язана з “Молодою музою”, яка утворилася у 1907-му під впливом європейських течій. Такі напрями у літературі були досить популярними того часу, і “муза” була ще однією ланкою оновленої літератури загальноєвропейського руху.

Збірки Петра того періоду можна було охарактеризувати кількома словами – сумна і безнадійна меланхолія. Його твори були сповнені атмосферою декадансу, яка захопила європейську культуру на зламі XIX–XX століть. Ранні вірші поета порівнювали із Шарлем Бодлером і Генріхом Гейне.

Іван Франко, аналізуючи збірку “Ой люлі, смутку”, написав: “Високий тон і пафос, що нагадує церковні гімни, релігійний запал – релігійний не в значенні якої-небудь вузької конфесійності, але тим, що автор поневолі кожне явище, кожну життєву загадку підносить на той високий рівень, де щезають буденні дрібниці і відкриваються основні проблеми людського духу й людської етики, контрасти і конфлікти добра і зла, права й обов'язку”.

У пізніший період слова поета стають усе більше іронічними, до людей позбавлених моралі, дуже тепло пише про емігрантську долю співвітчизників. Професор Богдан Рубчак порівнював письмо Карманського із Бодлером, Гейне. Мотиви його віршів епатували галицьку публіку, адже автор торкався тем самогубства, вуличних і життєвих гріхів.

Під час Першої світової Карманський опинився у Відні. Потім із Богданом Лепким працювали у таборах українських військовополонених в Німеччині. На хвилі подій в Україні, стає одним із активних діячів Західної Української Народної Республіки і допомагає збирати кошти. З цією місією він попрямував за океан. Із 1922 до 1931-го жив у Бразилії. Там він став організатором створення шкільництва, української преси і працював редактором газети “Український хлібороб”.

По поверненню на Батьківщину вчителював у Дрогобичі. У пресі він не друкувався, хоча віршів мав багато. Лише у 1936 році вийшла книжка-спомин “Українська богема”. Через чотири роки, коли захід України приєднали до СРСР, Петра прийняли до Спілки письменників України, а ще через рік вийшла збірка “До сонця” під редакцією Максима Рильського. У тому ж році були надруковані “Поеми”.

Після Другої світової життя поета було важким, він майже не друкувався, лише іноді де-не-де з’являлися його вірші. Коли ж у 1952 році вийшла збірка “На ясній дорозі”, то всі читачі, які раніше знали руку поета, відзначали, що то не його стиль, а просто данина сталінському режиму.

Через те Карманський почав займатися перекладами. Невтомно із запалом перекладав “Божественну комедію” Данте. Це була титанічна праця, але поет зумів завершити її. Незадовго до своєї смерті надрукував першу частину “Пекло”, співавтором перекладу якої став Максим Рильський.

Помер Петро Карманський 16 квітня 1956 року, похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

І знов доводиться ридати
Над трупом вбитого бажання,
І в скорбнім серці будувати
Терем для лютого страждання.
Невже до скону доведеться
Під хресним бременем стогнати,
І вже ніколи не займеться
Світ сонця верх моєї хати?

Один із найвидатніших поетів заходу України Петро Карманський зажив собі слави невиправного песиміста і цим сильно вирізнявся з-поміж своїх колег. У кожному рядку: смуток, сум, біль, туга, журба, рани, турбота, тривога, горе, сльози, самота, печаль, безсилля, мука і розлука…

Ілюстрація: zaxid.net

uain.press

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я