Незабаром відзначатимемо 220 років від дня народження українсько-польського поета, композитора та торбаніста Томаша (Тимка) Падури, якого вважають одним із найбільших популяризаторів козаччини, українського фольклору та музики початку ХІХ століття.
Про це повідомляє armyinform.com.ua.
Народився майбутній поет 21 грудня 1801 року в містечку Іллінці Київської губернії (нині — Вінницька область) у католицькій дрібношляхетській родині гербу Сас, у родині брацлавського комірника. Після закінчення Іллінецької парафіяльної школи та вінницької гімназії (1820 року) він вступив до Кременецького ліцею, який закінчив 1825 року.
Падура брав участь у спільному з’їзді польського «Патріотичного товариства» (Narodowe Towarystwo Patriotyczne) та декабристів у Житомирі, де доповідав про існування третього (окрім росіян і поляків) слов’янського народу — українців, розповідав про відродження козацтва і доцільність незалежності «Малоросії». Цей виступ став сенсацією.
Тимко Падура в той час тісно співпрацював із нащадком польських коронних гетьманів Вацлавом Жевуським — відомим мандрівником, який під час своєї подорожі на Схід здобув довіру та дружбу ватажків бедуїнських племен. Після повернення на батьківщину він видав мемуари, оздоблені понад 400 кольоровими малюнками, а також нотами бедуїнської музики.
У 1820-х роках у своєму маєтку в Саврані на Поділлі (тепер — Одеська область) Вацлав Жевуський організував романтичний бедуїнсько-кочовий стиль життя з надвірними козаками й торбаністами (музиканти, що грали на торбані, інакше — «панська бандура»). Там він заснував школу бандуристів, лірників і кобзарів, у діяльності якої брав найактивнішу участь Томаш Падура. Окрім того, він подорожував по місцях козацької слави, де також надихався на творчість. Одна з його найвідоміших пісень «Кошовий» була написана в 1828 році в Чигирині.
Іншим близьким другом Вацлава Жевуського у Саврані був місцевий католицький священник Ян Комарницький, канонік кам’янецької капітули й балтський декан, а заразом один із найдотепніших людей свого часу. Він писав гумористичні вірші українською мовою. Разом із Падурою і Жевуським вони складали пісні та думи українською мовою про козаків-низовиків. До їхнього творчого колективу також належав придворний торбаніст князя Євстахія Санґушка Григорій Відорт.
Попри те, що їхні твори поширювалися лише в рукописах, це не завадило їхній значній популярності як на Поділлі, так і в Наддніпрянщині та Галичині.
Деякі дослідники вважають, що савранський гурток сприяв популяризації та романтизації образу «останнього гайдамаки» Устима Кармалюка. А пісня «За Сибіром сонце сходить», що стала народною, була написана у співпраці з Я. Комарницьким, Т. Падурою і В. Жевуським.
Пісні, складені в школі бандуристів, лірників і кобзарів, апробувалися на надвірних козаках, а найбільше піднесення в оспівуванні козацьких подвигів було під час польського повстання 1830–1831 рр. Тимко Падура брав у ньому активну участь, бився у загоні свого патрона Вацлава Жевуського, якому присвятив свої поезії «Золота борода» та «Ревуха».
Але за участь у повстанні Падура був на кілька років ув’язнений царською владою.Тимко Падура був найталановитішим з усіх поляків «української школи». Його твори були спрямовані насамперед на ослаблення Російської імперії та її завойовницьких прагнень.
Свої твори, навіть українські, Томаш Падура писав латинкою. Через це його зараховують до діячів польськомовної літератури. Вперше його вірш «Козак» був опублікований у 1830 році у Львові в тексті «Граматики руської» Йосипа Левицького. Окремими збірками його твори були надруковані вже в 1840-х роках.
Донедавна вважалося, що саме Тимко Падура є автором популярної польської пісні «Гей, соколи» (її мелодію, зокрема, використано в фільмі Єжи Гофмана «Вогнем і мечем»), хоча пісні «Гей, соколи!» немає в жодному виданні творів поета й ніхто з дослідників його творчості не висував припущення про його авторство.
Як встановили польські дослідники, цю пісню з оригінальною назвою «Жаль» написав польський композитор Мацей Каменський (1734-1821). Пісня походить з одного зі сценічних творів Каменського або була написана як самостійний вокальний твір. Автор тексту невідомий, але відомо, що лібрето до творів Каменського писали такі поети, як Францішек Богомолець, Войцех Богуславський, Юліан Урсин Нємцевич і Гуго Коллонтай.
Щоправда, в первісному варіанті пісні немає згадок ані про козаків, ані про Україну. Тож, очевидно, що додали їх пізніше. Не виключено, що Падура все-таки був дотичний до перероблення цієї пісні «на український лад».
Нещодавно до 30-річчя Збройних Сил України український гурт «Гуляй Город» презентував власну пісню на слова Падури «Чайка». Слухаючи її, вкотре переконуєшся у великому таланті поета.
Прокоментуєте?
