2020 рік нарешті завершується, і ми згадуємо, без кого перейдемо у 2021-ий. Близько десятка поетів, перекладачів, мовознавців та літературознавців пішли від нас у цей нелегкий рік. Про це пише chytomo.com. Згадуємо, ким вони були і за що їх пам’ятаємо.
Поет Микола Пшеничний / 20.03
20 березня цього року не стало поета Миколи Пшеничного з Рівненщини. Перед цим він боровся з важкою недугою, пережив операцію.
Пшеничний — автор поетичних книжок: «Сьомий материк» (1982), «Межа» (1986), «Осторога» (1988),
«Калиновый рушник» (1989), «Душа» (2006) та ін.
Був лауреатом премії імені Бориса Тена, а також двох обласних премій: імені Валер’яна Поліщука та імені Григорія Чубая.
У 2008-2009 роках вів авторську телепрограму «Краєзнавчі мандрівки з Миколою Пшеничним». Був співавтором декількох альманахів та автором сотень публікацій.
Удвох із дружиною, поеткою Любою Пшеничною, у 1990 році заснував на Дубенщині видавництва «Незабудка», «Наш край», а потім — «Край». Видрукував майже 200 книжок рівненських, київських, львівських, херсонських, тернопільських, луганських та іноземних авторів.
Культуролог Олександр Гриценко / 03.04
3 квітня, на 63-му році життя, помер поет, перекладач, культуролог, колишній директор Українського центру культурних досліджень Олександр Гриценко. Причиною смерті став інсульт.
На початку 90-х Гриценко працював редактором у журналі «Всесвіт». У 1993-му відгукнувся на запрошення міністра культури Івана Дзюби і став його радником. У міністерстві підготував Концепцію державної культурної політики.
Майже 15 років очолював Український центр культурних досліджень. Став ініціатором підготовки видання «Нарисів української популярної культури» і багатьох інших книжок.
В останні роки життя працював старшим науковим працівником Інституту культурології НАМ України. Був автором культурологічних праць, літературно-критичних статей, упорядником наукових збірок та праць з культурологічних проблем.
Вірші Олександра Гриценка друкувалися у періодиці, антологіях «Вісімдесятники» (Едмонтон, 1990), Rybo-Wino-Kur (Варшава, 1994) та інших. У 2017 році видав іронічну книжку про літературу кінця 1980-х років «Пегаси перебудови».
Переклав з англійської і польської мов поетичні тексти Емілі Дікінсон, Вітольда Ґомбровича, Томаса Стернза Еліота, Едварда Каммінґса, а також роман Вітольда Ґомбровича «Порнографія», книжку «Українці: Несподівана нація» Ендрю Вілсона.
Був стипендіатом програми Фулбрайта (університет штату Пенсильванія), Центральноєвропейського університету (Будапешт), Міжнародної програми досліджень політики (Будапешт).
Поет Мойсей Фішбейн / 26.05
26 травня, на 74-му році життя, після важкої хвороби відійшов письменник та перекладач Мойсей Фішбейн.
Фішбейн свого часу працював у головній редакції Української радянської енциклопедії та літературним секретарем Миколи Бажана. 1979 року, внаслідок відмови від співпраці з КДБ, був змушений емігрувати. З 1982 року жив у Німеччині, 2003-го повернувся в Україну.
Автор книжок «Ямбове коло» (1974), «Збірка без назви» (1984), «Дивний сад» (1991), «Апокриф» (1996), «Розпорошені тіні» (2001), «Аферизми» (2003), «Ранній рай» (2006).
Переклав українською поезії Гайнріха Гайне, Райнера Марію Рільке, Пауля Целана, Шарля Бодлера, Максиміліана Волошина та ін.
Лауреат Премії імені Василя Стуса. Також був нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня та орденом «За інтелектуальну відвагу».
Завдяки Мойсеєві Фішбейну, Ізраїль став першою у світі державою, що прийняла на лікування дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.
Письменник Микола Петренко / 10.10
10 листопада, на 94-му році життя помер український поет, драматург і публіцист Микола Петренко.
Під час Другої Світової війни письменника вивезли на примусові роботи до Німеччини. За спробу втечі, відбував покарання в концтаборах. Після закінчення війни, пройшов фільтраційні та трудові табори в СРСР.
Працював в обласній молодіжній газеті, редактором Львівського телебачення, кореспондентом «Літературної України», звідки був звільнений за «пропетлюрівські» вірші.
Петренко автор понад 100 книжок: поетичних збірок, прози, публіцистики. Створював пісні разом із Володимиром Івасюком, Ігорем Білозором, Миколою Колессою, Анатолієм Кос-Анатольським, Богданом Весоловським.
Був членом Національної спілки письменників України, лауреатом багатьох літературних премій. Отримував державну стипендію як видатний діяч культури і мистецтва.
Мовознавець Олександр Пономарів / 14.10
14 жовтня пішов із життя професор, мовознавець та перекладач Олександр Пономарів. Йому було 84 роки. Перед цим у професора стався перелом, він рік лежав у лікарні і був у важкому стані.
Пономарів був доктором філологічних наук, професором кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академіком АН ВШ України, заступником голови Всеукраїнського товариства «Просвіта»; відповідальним редактором газети «Київський університет»; головним редактором «Записок Наукового історико-філологічного товариства Андрія Білецького».
Автор понад 250 наукових, науково-популярних та науково-публіцистичних праць з історії й культури української мови, проблем нормативності мови засобів масової комунікації, українсько-грецьких мовно-літературних зв’язків, теорії й практики перекладу.
Багато зусиль спрямовував на поширення й утвердження нового правопису української мови (праця в комісії з питань правопису, виступи в ЗМІ з роз’ясненням його засад, дискусії на телебаченні з опонентами нового правопису тощо). Був автором та редактором словників різних типів, підручників та навчальних посібників із української мови. Підготував 10 кандидатів філологічних наук.
Починаючи з 2009 року, вів на BBC News Україна блог, у якому роз’яснював правильність вживання слів та мовних конструкцій.
Поет Юрій Тітов / 21.10
21 жовтня від Covid-19 відійшов поет Юрій Тітов. Із дитинства він був прикутий до візка і не міг ні рухатися, ні розмовляти. Свої твори друкував носом.
Автор збірок поезій: «Вічний шлях», «Обличчям до небес», «Під вічним горінням свічі», «Моя душа не може не співати», «У святім ореолі», «Зачароване диво», «Я за Вас помолюся…», книжок для дітей: «Наш край», «Бігла стежечка до лісу», пісенних альбомів: «Зву тебе я золотою долею», «По дорозі добра».
Був кавалером ордена Преподобного Іллі Муромця, лауреатом премій Кабінету міністрів України, лауреатом літературно-мистецької премії імені Дмитра Луценка «Осіннє золото», лауреатом міжнародних і Всеукраїнських конкурсів та радіофестивалів: «Осіннє рандеву», «Прем’єра пісні», «Рідна мати моя».
Редактор «Всесвіту» Олег Микитенко / 26.10
26 жовтня не стало літературознавця, перекладача, багаторічного головного редактора журналу «Всесвіт» Олега Микитенка. Усього в редакції «Всесвіту» він пропрацював понад 60 років.
Автор книжок «В червоних лавах. З історії міжнародних зв’язків української радянської літератури», «Шляхами дружби».
Написав понад 200 статей, які були опубліковані у збірниках. Переклав 22 книжки різних авторів з чеської, словацької, російської, італійської, санскриту (у співавторстві). Упорядник і редактор понад 20 книжок. Володів чеською та англійською мовами.
Перекладач-скандинавіст Левко Грицюк / 25.11
25 листопада, на 38-му році життя, відійшов у вічність перекладач-скандинавіст Лев Грицюк.
Перекладав зі шведської, норвезької, англійської та російської мов. У його перекладах вийшли книжки Ліни Екдель «Ку-ку! Ми тут!» (ВСЛ), Кеннета Клеменса «Дотик» (artarea), Вільде Геґґем «Якщо дерева» та інші. Загалом Грицюк випустив вісім перекладених книжок у різних українських видавництвах.
Був учасником Міжнародного книжкового ярмарку в Гетеборзі. Брав активну й постійну участь у Львівському форумі видавців, організовував зустрічі зі скандинавськими літераторами.
Вів блог про літературу та переклад «WhyTranslator».
Філософ Роман Кісь / 13.12
13 грудня помер філософ Роман Кісь.
З 1971 року він обіймав посаду наукового співробітника Інституту народознавства НАН України. Був учасником літературного середовища 70-х років у Львові, що гуртувалося навколо Григорія Чубая і підготувало два номери самвидавного мистецького альманаху «Скриня».
На початку 80-х працював у скансені Шевченківського гаю, звідки його декілька разів забирали на допити до КДБ.
1981 року Романа Кіся ув’язнили на три роки за нібито хуліганство, хоча насправді його покарали за статтю проти русифікації України. Відбував покарання у Бердянську, на 77-ій зоні, потім його відправили на Лисичанський нафтопереробний завод, де працював бетонувальником.
Вдруге Кіся арештували у 1985-му — за відмову відбувати збори офіцерів запасу, оскільки обов’язки офіцера передбачали атеїстичну пропаґанду.
Кісь був лауреатом державної премії імені Колесси, головним редактором релігійно-філософського альманаху «Transfiguratio / Преображення».
Автор десятка книжок: «Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до теорії культурного релятивізму)», «Написи на румовищах: Поезії», «Деякі соціокультурні детермінанти мовленнєвої поведінки у міськім середовищі» та інших.
