На обкладинці — термометр з двома шкалами. Видно, що 88 за Фаренгейтом — це десь між 30 і 40 за Цельсієм. Тобто натяк, що майбутні 88 років — це нормально, це якраз вік здоров’я, якщо не абсолютного, то принаймні душевного, коли із почуття гумору все у порядку.
Перший розділ містить короткі гуморески. Вони про наше ужгородське життя-буття у добу ковіду. Місця дії — крамниці, ЖЕК, маршрутки, майстерні, базари, смітники, поліклініка, аптеки. Бо усюди життя. І всюди є привід посміхнутися, бо ж усюди можна побачити щось кумедне. Треба тільки уміти. Авторка уміє і щедро ділиться цим із нами. Гумористи загалом невтомно варіюють кількасот вічних сюжетів, які постійно виступають перед нами в усе оновлюваних ракурсах. Тут же маємо зо двадцять цілком свіжих комічних ситуацій, списаних авторкою з натури і пущених у широкий світ.
У другому розділі — авторські анекдоти-діалоги. Тут вже обігруються не ситуації, а переважно двозначність нашого повсякденного мовлення, через що теж постійно виникають комічні ефекти. Треба мати чуйне вухо й іронічну натуру, аби так усе це почути.
Третій розділ — афоризми. Це просто чудо. От про неможливість кохання: “Мої таргани з її тарганами ніколи не затоваришують”. А от про екологію довкола і всередині нас: «Не плюй у колодязь: для цього є душі — вважає дехто». Про сучасну педагогіку: «За тримісячний карантин за учнями скучили не лише вчителі, а й скелети в біологічних кабінетах». А це варто цілої лекції про стан сучасної української поезії: «Все менше людей, котрим хотілося би почитати свої вірші». Про нинішню ужгородську спеку: «У таку погоду й собака не вижене господаря гуляти!» Про колегу: «Причаститися — почати читати твори Петра Часта».
Четвертий розділ — віршовані «кудрявчики». Оце справді філософський віршик:
На скелю хто забрався — той ще не скелелаз.
Лиш той, хто вниз спустився, йому пошана в нас!
Справді, скільки навколо промовистих випадків, коли людина “зіпсувала собі некролог», не пішовши вчасно на пенсію, не зав’язавши вчасно із писанням чи бізнесом, не припинивши грішити і не звернувши помисли до порятунку душі. Вчасно зупинитися і почати грамотний спуск униз можуть лише одиниці.
Або ж про типове українське безчасів’я:
А час застиг, немов смола, та бурштином не став.
У такій тягучій смолі і доводиться жити, але навіть у ній є привід для гумору.
Найсмішніші книжки з’являються у найстрашніші часи. Бокаччо написав «Декамерон» під час Чорної Смерті, «Вишеві усмішки» творилися на початку сталінських репресій. Наш час теж страшний, тому сміх переважно нервовий, але такий потрібний для психологічної розрядки.
