Горе їде повільно,
Сумні уздовж прапори.
Коліна вростають сильно
Аж до земної кори.
Руки — поранені крила…
Повітря хіба обіймеш?
І серце — чорнозему брила.
Не видихнеш. Не вдихнеш
А сльози — сухе насіння,
Від чорнобривців щем.
Так праведне плаче коріння
За молодим плющем…
Батькові йти несила…
«Сину… Прости. Прощай».
Мати згортає крила
Й кладе йому під коровай.
12.10.2022
Наталка ШЕПЕЛЬ
Фото із сайту 0352.uа
volyn.com.ua
Прокоментуєте?
