Тімеа – тренерка айкідо, викладачка угорської мови для дітей у школі №2 в Ужгороді та на курсах угорської для дорослих. Народилася в угорсько-українській родині, закінчила угорську філологію, вільно розмовляє українською та угорською, а віднедавна прагне оволодіти ще й японською мовою, аби краще зрозуміти культуру та логіку народу, бойове мистецтво якого викладає.
Про це пише infopost.media.
– Тімеа, якою мовою ви спілкувалися з дитинства?
– Я народилась у тримовній родині. Батько та його рідні – угорці, мама та її рідні – українці. Між собою батьки завжди спілкувалися російською. Тато – з Ужгорода, а мама – із Хустщини.
– Часто у двомовних родинах діти спілкуються лише однією з мов, якою володіють батьки. Як так сталося, що ви володієте всіма трьома?
– Це наполегливість батька – він спілкувався з нами з братом лише угорською мовою. Ми інколи в мами навіть питали, коли були зовсім малі, як татові сказати те чи інше речення.
– У вас угорське ім’я. Його обирав тато?
– До речі, ні. Мамі сподобалося це ім’я. У молодшого брата теж угорське – Томаш.
– Якою мовою ви думаєте?
– Переважно українською. Я закінчила український садочок та школу. Іноді думаю угорською або ж російською. Читала найбільше українською мовою, оскільки школа українська. Але в дворі ми всі спілкувалися угорською мовою.
– Для вас як для спортсменки, яка постійно їздить за кордон на змагання та збори, наскільки важливо знати мови?
– Ми справді практично кожен вікенд до локдаунів їздили на якісь збори та змагання, і там справді дуже важливо знати мови. Різні. Передусім англійську. Тому я радію, що в школі та університеті її вивчала.
– Ви повернулися до своєї рідної ЗОШ №2 в якості викладачки угорської, хоч самі там навчалися українською….
– Так, у школі я викладаю угорську мову як другу іноземну. Сама ж я закінчила в УжНУ угорську філологію.
– У вашій групі в університеті навчалися лише угорськомовні студенти чи й україномовні?
– Тоді навчалися лише угорськомовні студенти. Я планувала вступати на фізкультурний, але не вийшло, а на філологію пройшла на бюджет. Перші півроку після української школи мені було дуже важко на угорській філології в університеті, ледь не з кожної пари виходила зі сльозами.
Ми вдома говорили “кухонною” угорською, а в університеті було все зовсім інакше. Тому я навіть не встигала конспектувати. Але моя спортивна цілеспрямованість допомогла мені пройти через цей період і все таки добре вчитися. Закінчила університет на відмінно.
Було непросто сформулювати свою думку угорською мовою на парах, тому інколи чула й сміх з цього приводу від одногрупників. Але викладачі підтримували мене, і загалом кафедра угорської філології в УжНУ була сильною школою. Так я вступила до аспірантури і тема моєї дисертації якраз стосувалася угорсько-українських відносин – “Порівняльне літературознавство”, на прикладі української поетеси Ліни Костенко та угорського письменника Ласло Нодя.
– Чи була у вас колись думка поїхати вчитися до Угорщини?
– На факультеті угорської філології є багато грантових програм обміну студентів. Ми мали змогу півроку навчатися в LTE в Будапешті, це головний університет країни. Ми прослухали пари неймовірних професорів, тоді думалося, що додому ми не хочемо, потрібно переводитися туди. Але це юнацький максималізм. Коли приїздиш додому і починаєш розвивати свою справу, то розумієш, – що ти тут потрібен.
– Як ви потрапили до української школи з викладанням угорської?
– На Закарпатті пройшла певна хвиля, коли багато угорців поїхали жити в Угорщину або в інші країни, і угорська як рідна викладається все меншій кількості дітей. Зараз найбільшого поширення набуває викладання угорської як іноземної або ж другої іноземної. Так вона потрапила до багатьох українських шкіл Закарпаття і викладається в 5-9 класах.
Також веду безкоштовні курси угорської для дорослих та дітей, які організовує Берегівський інститут.
– Чому вирішили у підсумку віддати себе спорту, а не науковій діяльності після аспірантури?
– І спорт, і філологія потребують повного занурення. Тому для того, аби повноцінно розвиватися в галузі, потрібно було обрати лише одну з цих галузей, і я обрала спорт.
Ми відкрили в Ужгороді зал і розвиваємо традиційні японські бойові мистецтва іайдо та дзьодо. Вкладаємо багато ресурсу саме в це. І викладання в школі та курси також займають певну кількість часу. Хоча інколи все ж мене наздоганяє думка про те, що все-таки треба закрити цю справу з аспірантурою та захиститися.
– А як взагалі спорт прийшов у ваше життя?
– Мама записала мене на гурток, коли мені було 10 років. Перші півроку я взагалі не хотіла займатися, багато пручалася, бо не розуміла всі ці результати та етикет. А потім, коли я вперше повернулася зі змагань, де отримала свій перший пояс, то з’явилася мотивація.
– Хто ваші учні у залі? Як вони ставляться до занять?
– Переважно підлітки, трохи менше – початкова школа. Ті діти, які займаються з нами, у захваті від тренувань. Нещодавно ми якраз повернулися з поїздки в Карпати. Там у нас були тренування, походи, насичена програма. Бачимо, що зараз у них після цієї поїзди ще більша мотивації до занять.
– Що дає айкідо дітям, окрім доброї фізичної підготовки?
– Цілеспрямованість, сильний дух, впевненість у собі.
– Якою мовою ведете тренування?
– Українською. На базі нашого залу також діють уроки угорської мови, а віднедавна і японської. Це дещо нове для нашого міста. У нас є кістяк групи, який цілеспрямовано її вчить, не пропускає жодного заняття. Я теж почала її вивчати.
– Яка мова складніша: українська, угорська чи японська?
– Японська для мене складніша, бо значно відрізняється письмо. Відмінна від української і будова речень. До речі, ближча до угорської. Один ієрогліф може мати кілька значень і в різних реченнях означати зовсім різні явища.
– Угорська – складна. Наскільки легко її вивчають діти та дорослі, які не живуть в угорськомовному середовищі?
– Дуже добре розумію, коли люди кажуть, що їм складно вивчити угорську, бо я сама фактично пройшла через цей процес в університеті. Дуже важливо у вивченні угорської – хороший вчитель, бажано, аби він знав досконало і угорську, і українську.
З дітьми ми переважно працюємо в ігровій формі через вивчення казок, пісень, приказок, прислів’їв. Є діти, які показують дуже добрі результати. Чудовим є й те, що на кафедрі угорської філології в УжНУ відкрили спеціальність, де студенти можуть вивчати угорську “з нуля”. За півроку вони вивчають базу і далі вдосконалюються. У підсумку стають перекладачами та викладачами.
Росана Тужанська для InfoPost.Media
Фото: Карл Смутко
Прокоментуєте?
