Польська художниця вишиває українською

0
190

«Dużo dobre / дуже добре» – українська мова та міграція як головні теми майбутньої виставки Моніки Дрожинської.


Влітку цього року у варшавській галереї «Foksal» планується відкриття виставки польської художниці Моніки Дрожинської під назвою «Dużo dobre / дуже добре». Про це повідомляє naszwybir.pl.

Моніка Дрожинська – художниця-вишивальниця та громадська активістка. У своїх роботах вона використовує нестандартні техніки письма, які досліджує за допомогою ручної вишивки. Художниця часто презентує свої роботи в громадських місцях. Творчість Моніки Дрожинської насичена соціальним і політичним контекстом.

Досвід еміграції часто є дуже подібним, якщо не однаковим. Зазвичай люди емігрують у пошуках кращого життя. На початку цього шляху потрібно пройти через інтеграцію, яка включає вивчення мови. У результаті цих процесів часто мови зливаються, з’являються неологізми. У своїх працях художниця досліджує ці явища, використовуючи свій досвід еміграції і спостереження. На виставці презентуватимуться роботи, виконані в характерній для художниці техніці вишивки, що містять слова та фрази. Особливу увагу мисткиня приділила українській мові й темам, пов’язаним із міграцією.

Власна історія

У 2018 році художниця почала вивчати таке явище, як «Ponglish» ­– мова, яка є поєднанням польської та англійської. Виникнення її пов’язане з масовою еміграцією поляків до Великої Британії. Також «Ponglish» дуже популярний у корпоративному середовищі Польщі. Особисте зацікавлення цим явищем виникло з того, що батьки Моніки є економічними мігрантами у Великій Британії вже 17 років.  Життя її родини завжди було пов’язане з еміграцією. «Я пригадую, коли мені було 11 років, мої батьки намагалися емігрувати до Австралії, але не отримали віз. Мама сиділа на кухні й плакала. Коли я вже була дорослою, одного дня мама зателефонувала й сказала, що вони з татом переїжджають до Великобританії. Сьогодні в них уже британське громадянство, а моє життя розділене між Краковом та Ланкастером», – розповідає художниця.

Не «хорошо», а «добре»

Моніка Дрожинська знаходить ідеї для своїх робіт у повсякденному житті та спостереженнях. Під час життя у Кракові, художниця почала помічати, що до Польщі приїжджає все більше людей з України. «Те, що українська мова з’явилася в моїх роботах, було дуже природнім. У мене багато друзів-українців. Нещодавно я почала вивчати українську. Роблю це з великим захопленням, може, тому, що частина моєї родини походить із Тернополя. В українській мові є дві речі, які для мене дуже цікаві. Перша – це слово «добре», а друга – літера «ґ». Цей знак особисто мені цікавий у політичному та історичному аспектах. Я ніколи в житті не чула, щоб одна літера мала стільки значень та розповідала про 150 років історії країни. На початку XX століття шляхом тотальної русифікації частина фонетики українського алфавіту була зліквідована, тільки в 1989 році ця літера змогла повернутися», – пояснює Моніка. Художниця вважає, що більшість поляків не розрізняє української та російської мов. Спершу виставка мала назву «Dużo dobre / дуже добре (хорошо)». Тут словом «добре» було на меті підкреслити, що це дві різні мови.

Міграція – чинник змін: звідки береться відчуження

За словами Дрожинської, виставка «Dużo dobre / дуже добре» – більше про досвід міграції, ніж про еміграцію, про більш широкий спектр людських переміщень, причин, чому люди шукають кращого життя. Українці – це найбільша національна меншина після 1945 року в Польщі. До війни тут існувала величезна єврейська спільнота, мова ідиш була поширеною, Польща була різноманітною. Після 1945 року країна стала цілком однорідною, і зараз еміграція людей з України повертає цю втрачену різноманітність.

«Коли я думаю про мову ідиш, яка є сумішшю німецької, російської та польської, мені цікаво, чи колись у перспективі, наприклад, ста років, що завдяки еміграції українців до Польщі з’явиться якась нова мова», – розмірковує художниця.

На виставці будуть представлені роботи на різні теми, які пов’язані між собою. Одну з праць Моніка Дрожинська присвятила Голодомору в Україні в 1930-х роках. Вона називається «Голод – вихід». На тканині художниця цитує історію 91-річної Ганни Басараби, яка є однією з останніх живих свідків Великого Голодомору в Україні.

Голод – вихід. Робота Моніки Дрожинсько

Ще одна праця – «Обережно, злий собака!» – розповідає про гостинність. Зі слів художниці, люди часто вішають такі таблички, навіть не маючи пса, через небажання приймати гостей. Таблички на тканині написані польською та українською мовами. Перекручені слова символізують неможливість інтелектуального спілкування через культурні та мовні відмінності. З цього непорозуміння й виникає почуття небезпеки, відчуження.

Обережно, злий собака! Робота Моніки Дрожинської

Спільно з Українським домом у Варшаві організатори та художниця планують публікацію, частиною якої буде польсько-український словник. Також передбачені майстер-класи та публічні заходи. Метою проекту є інтеграція й культурний обмін між поляками та українцями.

Іванна БЕРЧАК

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я