6 липня на 100-му році зупинилося серце української мисткині Зої Лісовської-Нижанківської. Про це повідомляє Музей української діаспори у Facebook.
Зоя Лісовська-Нижанківська — художниця, живописиця, графікиня, майстриня сакрального мистецтва.
Українка народилася 14 квітня 1927 року у Львові в сім’ї українського графіка Роберта Лісовського й української композиторки Стефанії Туркевич. Сімя була вимушена емігрувати, уникаючи радянських репресій.
Спершу Зоя з батьками переїхала до Дрездена, а згодом до Австрії. Українка навчалася в гімназіях Дрездена та Відня, а у 1947 році вступила до Лондонської академії мистецтв, де здобула Національний диплом із дизайну та срібну медаль за книжкову ілюстрацію. Завдяки трирічній стипендії продовжила навчання в Академії мистецтв у Римі. Ілюструвала твори Михайла Коцюбинського, Лесі Українки та Торнтона Вайлдера.
З 1955 року мешкала в Женеві. Працювала в техніках олії, гуаші, туші та акварелі, створюючи пейзажі, портрети, натюрморти й композиції. Її творчість поєднує експресивність і ліризм, відчутні впливи італійського неоекспресіонізму та українського бароко. Найвідоміші роботи: «Вечорниці» (1955), «Богородиця» (1960), «Перед свяченням паски», «Скелі над морем», «Синій дім», «Дівчина з Буковини», «Біженці», «Стиль життя» (1980).
Виставки Лісовської-Нижанківської проходили в Мюнхені, Ріо-де-Жанейро, Нью-Йорку, Львові та Женеві. Її роботи відзначаються широким географічним і тематичним діапазоном: від лондонських доків до бразильських фавел, від паризьких мостів до українських сіл.
На честь Зої створена книжка — «Зоя Лісовська: Джерела пристрасті. Малярство, графіка» авторства Романа Яціва, що вийшлау видавництві «Апріорі».
«Я б побажала, щоб усі наші люди повернулися до національного скарбу – української мови. Щоб батьки вчили дітей по-українськи та не говорили після навчання до дітей по-російськи, адже Москва — наш ворог. Росіяни принесли багато лиха до України», — сказала художниця у своєму інтерв’ю для Destinations — Open Platform for Integration and Peace у 2023 році.
Письменниця Віра Вовк називала Зою Лісовську-Нижанківську посестрою.
Віра згадувала: «Вперше я зустріла Зою у Львові 1938 року, після вступного іспиту до дівочої гімназії(…) Наші матері були подругами й домовилися, що Зоя поїде зі мною на вакації до Кут над Черемошем, де батько працював лікарем. Я так зраділа тією звісткою, що кинулася Зої на шию, чим зовсім її приголомшила. До того часу я була самітною, бо батьки важко працювали. Зоя зразу стала мені тією вимріяною сестрою, якою залишилась досі».
Зоя була одружена на Олегові Нижанківському, вони мають двоє дітей: Ладу-Аріяну Нижанківську-Кукс, Романа Нижанківського.
