Повернути творчість Уласа Самчука у шкільну програму

0

Міністру освіти і науки України

Шкарлету С. М.

Шановний Сергію Миколайовичу!

Просвітянсько-освітянська громада Рівненського краю звертається до вас із закликом повернути творчість українського письменника, громадського й політичного діяча, журналіста та публіциста Уласа Самчука у шкільну програму з української літератури. Наш лист містить вагомі аргументи, доповнені вражаючими думками самого письменника й висловами авторитетних у цій галузі людей. Наші переконання підсилені особливими емоціями, що сьогодні, у час російської агресії, б’ють через край: просимо дати можливість молодим українцям доторкнутися свідомо до імені того, чию творчість, публіцистичну й художню, вважають «документом доби» (історик Андрій Жив’юк) минулої та сьогоднішньої! Стільки правди, болючої й «непривабливої», стільки пророцтв на сторінках його творів, що дивуєшся масштабності й глибині мислення Уласа Самчука, його політичній далекоглядності, його одержимості Україною! Чи може такий автор і до сьогодні залишатися з образливим ярликом «сільський, психологічно важкий» на задвірках шкільної літературної освіти? Чи повинен митець, який сповідував європейські цінності й творив європейську Україну, і досі бути «неугодним»?

Ми переконані, що таке «виштовхування» Уласа Самчука на периферію вивчення й пошанування є спланованим антиукраїнським кроком. Аргументуємо свою позицію.
Із проголошенням Української Незалежності навчальні програми з української літератури переглянули й оновили: після тривалого забуття та відкритого ігнорування й переслідування до переліку шкільних авторів та творів увійшли ті, що насправді покликані формувати національну свідомість і людську гідність. Це було важливим кроком у пострадянський період. Уведено твори письменників «Розстріляного Відродження» 20-30-х років, «шістдесятників» та митців, які в часи заборон та гонінь творили поза межами України, але для України. Це поети «Празької школи», потужні прозаїки світового рівня, зокрема Іван Багряний та Улас Самчук (останній номінувався на Нобелівську премію). Проте за президенства В. Януковича через антиукраїнську діяльність міністра освіти Д. Табачника програма знову ж зазнала «оновлення», але вже у зворотному, «східному» напрямі. Так із переліку творів для вивчення вилучено роман «Марія», художній документ про життя селянської родини в умовах тоталітаризму, зображення Голодомору 1932-33-х років (11 клас), та окремі розділи роману-трилогії «Волинь» (7 клас).

Прикро, що й на сьогодні націотворчі, правдиво викривальні, а окремі – навіть пророчі, твори «літописця українського простору» (такою він бачив свою місію ще в молодому віці) Уласа Самчука, визнаного світом, знову «забуті» укладачами програм та винесені у список для додаткового читання…

Рівненське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка спільно з Рівненським міським об’єднанням цього ж товариства, управлінням освіти та науки Рівненської обласної державної адміністрації, Рівненською обласною організацією Спілки письменників України, разом з учителями-словесниками краю неодноразово зверталися до Міністерства освіти та науки України, щоб повернути спадщину Уласа Самчука до шкільної програми. Проте ці спроби були безрезультатними.

Сьогодні, коли ворог немилосердно нищить усе українське, зокрема й нашу культурну спадщину, як ніколи актуальною є творчість Гомера ХХ століття. Так назвав Уласа Самчука відомий літературознавець Степан Пінчук. Щоб зрозуміти, що втрачають наші діти, варто лише прочитати мемуарну повість волинського Гомера «П’ять по дванадцятій: записки на бігу», де автор незримо перебуває поруч із нами в сьогоденні. І ця «присутність» письменника вражає! У повісті Улас Самчук із болем пише про українських біженців, які рятувалися від «більшовицьких ваньок», що йшли «визволяти Європу від фашизму». На жаль, сьогодні Україна знову бореться з ворогом, якого так правдиво описав автор у «записках»: «Знаємо, що червона Москва є жорстоким звіром, і вона чавить немилих їй істот людських, як мух осінніх, але жах проймає при думці, що сталося б зі світом, коли б були виграли війну ці гакенкройцівські лицарі. Большевики мають чарівну властивість, вони страшніші, ніж бомби, чума, холера, вогонь і смерть, взяті разом».

Сьогодні, коли нащадки цих жорстоких звірів знову топчуть нашу землю й убивають її найкращих синів та дочок, серед фахівців, які мають вплив на процес укладання програм, є ті, хто свідомо чи несвідомо грає на боці ворога, уважаючи Уласа Самчука, автора трилогії «Волинь», представником «не модерної, сільської літератури». Пробачте за нетолерантність, яку ми, українці роками придушували в собі, толеруючи рускому міру, то, може, викиньмо тоді Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного?

Улас Самчук чудово розумів силу слова. Ще в 40-их роках минулого століття він писав про руйнівний вплив більшовицької пропаганди й про те, до яких страшних наслідків може призвести зомбування людей, сплановане московськими режимами. Письменник чітко показував невідповідність орієнтирів більшовицької росії європейським цивілізаційним цінностям. Тільки десятиліттями ми цього не читали або не визнавали…

А чи не злочинним є вилучення з програми роману-хроніки «Марія»? Перший правдивий твір про геноцид українського народу в часи Голодомору, вражаюча хроніка життя українців та викриття справжнього обличчя жорстокого сусіда, який укотре діяв на винищення українців. А життєствердна й така актуальна сьогодні публіцистика періоду Другої світової війни, зокрема статті «Нарід чи чернь»?, «Так було – так буде». Остання завершується словами: «…Український Народ, як і всі решти народів нашого континенту, має свою гордість… Горе тим, які хочуть їх так чи інакше заперечити… Україна – це жива, діюча дійсність, яка домагалася права… А без того права не може бути здоровою ціла Європа. Все одно, як людське тіло без відповідних вітамінів. Так було, так є і так буде» (газета «Волинь», 1942).

Невже знову будемо вважати ці достойні, визнані світом твори, у «своїй хаті» меншовартісними й такими, що є «психологічно важкими для юного покоління»? А може, брехня й страхи, сіяні роками московськими режимами, проростають нашим несвідомим ігноруванням автора і свідомим бажанням проросійських сил знищити національну свідомість українців? «Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову, оцінюємо вчинки і з потрясаючим душу жалем стверджуємо, що величезна маса живих людиноподібних не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних первнів: людську гідність і національну свідомість. Національна свідомість – це перша передумова широкої свідомої і творчої чинності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка велика творчість» (Улас Самчук).

Свідомо загострюючи увагу на націотворчій канві літературної спадщини письменника, пропонуємо ввести в Програму з української літератури в 11 класі публіцистику Уласа Самчука «Так було – так буде», «Нарід чи чернь» та роман-хроніку «Марія» (3 години). Ці твори можна було б внести до розділу «Західноукраїнська та еміграційна література», скомпонувавши в одне логічне ціле вивчення творчості Богдана-Ігоря Антонича, поетів «Празької школи» та представників МУРу, зокрема Уласа Самчука (публіцистика; роман «Марія»), Івана Багряного (публіцистика; роман «Тигролови»).

Пропонуємо роман Уласа Самчука «Юність Василя Шеремети» рекомендувати для позакласного читання у старших класах. На прогнозоване питання укладачів програм «А де додатково взяти години?» можемо запропонувати таке рішення: години можна вивільнити за рахунок переведення у твори, рекомендовані для позакласного читання, повісті-поеми Осипа Турянського «Поза межами болю».

Щиро сподіваємося, що ваше рішення допоможе зруйнувати радянські стереотипи, які впливають на процес укладання шкільних програм з української літератури, і Улас Самчук справедливо ввійде в плеяду необхідних для вивчення молодим поколінням українців творів.

Дозвольте закінчити лист словами нашого краянина, професора Національного університету «Острозька академія» Петра Кралюка: «І тут хочеться ще процитувати Самчука: «Бомба, по- моєму, невинний шматок металу в порівнянні з людською глупотою, що здібна спаскудити життя гірше від усяких бомб». Важко із цим не погодитися. Глупоти, на жаль, вистачає – і не лише в росіян, а й у нас. Можливо, її було б менше, якби ми вчилися, як треба… І читали Самчукові твори – хоча б знакові».

Дозвольмо це зробити нашим дітям! Бо «не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно…» (Улас Самчук). Зробімо все, щоби слова «літописця українського простору» стали мантрою на шляху до Перемоги, аби нашим дітям було не все одно!

Правління обласного товариства «Просвіта» звернулося також за підтримкою до Національної академії педагогічних наук України, Комітету з питань науки, освіти та інновацій ВРУ, педагогічних університетів країни.

facebook.com

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я