Лесі Українці пощастило. На 150-річчя Україна зробила їй неоціненний подарунок – Повне академічне зібрання творів у 14-ти томах.
Про це повідомляє smoloskyp.org.ua.
Цей грандіозний проект було здійснено зусиллями Волинського національного університету імені Лесі Українки спільно з видавництвами “Смолоскип” і “Комора” за підтримки Українського інституту книги.
Сповнену драматизму історію цього проекту, що почався з постанови Верховної Ради України ще на початку 2018 року, але гроші на який знайшлися аж на початку 2020-го – ковідного 2020-го, – допитливий читач зможе дізнатися з офіційного сайту Українського інституту книги. Тож я не буду на цьому застановлюватися, переповідаючи вже відому історію. Хочу натомість наголосити, що Повне нецензуроване (!) академічне зібрання творів Лесі Українки появилося завдяки зусиллям багатьох людей. Про декого з них ви неодноразово чули в різноманітних медійних матеріалах, інші, як то часто буває, залишилися поза кадром.
Чим відрізняється 14-томник від радянського ПЗТ у 12 томах? Передусім повнотою. Радянське видання 1970-х років було цензуроване і не містило певних “неугодних” текстів, наприклад, драми “Бояриня”. “Порізаним” було і листування письменниці.
Чи варто звинувачувати творців того видання в недобросовісності? Очевидно – ні. 1970-ті – не найкращий час для української культури. Відлига закінчилася, тривають репресії. Це складно уявити сучасній людині, але за книжку можна було отримати дуже великі неприємності, аж до в’язниці. Тож, як то кажуть, «протягли» те, що могли. І як могли. На те й існують перевидання, аби виправляти ці “історичні інтерпретації” доби, а в гуманітарній сфері вони є завжди, навіть якщо йдеться про демократичні країни, а не так званий пострадянський простір.
То що ж читач побачить у новому 14-томнику?
Перші чотири томи містять драматичні твори, упорядковані за хронологічним принципом: Т. 1 за 1896–1906 рр., Т. 2 – 1907–1908 рр., Т. 3 – 1909–1911 рр., Т. 4 – 1912–1913 рр. Саме в третьому томі читач знайде вже згадану “Бояриню”, а загалом це 21 драма плюс незавершені твори, які вміщені у четвертому томі. Авторка передмови до драматичного блоку – літературознавиця Елеонора Соловей, яку читачі Смолоскипівських видань добре знають, як упорядницю “Вибраних творів” Свідзінського та спогадів шістдесятниці Софії Буняк “У калейдоскопі долі…”. Кожна п’єса також має розлогий коментар (автори – Світлана Кочерга, Олександра Вісич, Раїса Тхорук, Віра Агеєва, Сергій Романов, Надія Колошук, Олена Кицан, Ірина Щукіна, Марія Моклиця, Вікторія Соколова), з якого дізнаємося про обставини написання і перипетії друку й сценічного втілення.
Чи не найоб’ємніший п’ятий том – містить поетичні та ліро-епічні твори Лесі Українки. Це тут слід шукати ваші улюблені дитячі вірші, наприклад, “Мамо, іде вже зима” чи “Казку про Оха-Чудодія”, шкільний must have “Contra spem spero”, “Слово, чому ти не твердая криця…”, а також інші, менш відомі тексти. Автор ґрунтовної передмови – Сергій Романов, коментарів (до кожного вірша! Направду, титанічна робота!) – той-таки Романов, а також Олена Кицан, Марія Моклиця, Тетяна Данилюк-Терещук, Вікторія Сірук, Віктор Яручик.
До 6 тому ввійшла чи не найменш відома частина творчості Лесі Українки – прозові твори, зокрема біля двох десятків оповідань і нарисів. У передмові до тому літературознавиця Ольга Полюхович теж зауважує, що їм “приділяється значно менше читацької та дослідницької уваги у порівнянні з поезіями й драмами”. Дещо з назв відгукується дитячими спогадами, приміром, оповіданнячко “Біда навчить”. Але більшість цих текстів, я впевнена, стане для читачів відкриттям. Цінними для них будуть також і коментарі Світлани Кирилюк та Вікторії Сірук, що вичерпно розповідають історію і контекст кожного з творів.
Сьомий том містить літературно-критичні нариси й публіцистичні статті, деякі з них – російською мовою, що не дивно з огляду на обставини їхнього написання. У передмові до цього тому Марія Моклиця зазначає, що це – “найбільш репресована частина творчості” Лесі Українки, з найбільшою кількістю не опублікованих за життя або й узагалі загублених текстів, а також купюрованих цензурою творів, і то як царською, так і радянською. Детальніше про кожен текст дізнаємося з коментарів Марії Моклиці, Надії Колошук і Терези Левчук.
Переклади вміщені у восьмому томі. Про інтенсивність роботи Лесі-перекладачки читачеві скаже вже сам його обсяг – 1116 сторінок!, – але вражає також і перелік імен: Гомер, Данте, Шекспір, Байрон, Гейне, Міцкевич, Гюго, Метерлінк, Гауптман, тощо. Можна читати курс зарубіжної літератури! Цікаво, що поміж цими авторами подибуємо також і переклади з російської Гоголя (“Запропаща грамота”, “Вечори на хуторі біля Диканьки”) і Михайла Драгоманова (“Про волю віри”). Є переклади й російською, зокрема текстів Івана Франка. Автор передмови – відомий перекладознавець Максим Стріха, коментаря – Ольга Полюхович.
Леся Українка відома також як активна збирачка фольклору, який увійшов у дев’ятий том. Робота над фольклором проходила у співпраці з Миколою Лисенком, Іваном Франком і, звичайно, Климентом Квіткою. Описані в передмові до тому (Юрій Громик, Тетяна Данилюк-Терещук, Лариса Семенюк) історії експедицій та обробки пісень, дум, повір’їв та іншого – вкрай цікаві. А самі тексти містять безумовну цінність для дослідників.
Відомо, що “Стародавню історію східних народів”, вміщену у десятому томі, Леся Українка написала як підручник для молодшої сестри. До речі, його високо “поцінували”, радянські цензори, у 1929 році текст потрапив у спецфонди і пропав на довгі роки. Про це читаємо у передмові до тому Олени Огнєвої. Також до книжки ввійшли конспекти, виписки, нотатки та інші матеріали.
Останні чотири томи Повного академічного зібрання творів складає листування: Т. 11. – 1876-1897, Т. 12 – 1898-1901, Т. 13. – 1902-1906, Т. 14 – 1907-1913. Як на мій смак – це найцікавіша частина чотирнадцятитомника. Тут вам і особиста історія, і історичний контекст, і літературна критика, і авторська кухня. Як дуже влучно зазначає авторка передмови Віра Агеєва, ці листи показують українську культуру тої доби у “майже що унікальному оптичному ракурсі”, дають “простежити безліч сюжетів із тодішнього літературного, мистецького, інтелектуального, політичного й громадського життя, скласти уявлення про формування покоління, якому судилося відродити українську державу”.
Окрім уже згаданих упорядників, авторів передмов і коментарів дослідників творчості Лесі Українки, хочеться ще згадати про вагу внеску тих “темних конячок”, що працювали над додрукарською підготовкою ПЗТ. За неповні 3 місяці вони підготували до друку фактично 14 великих книжок. Це направду титанічна праця. І нехай я не називатиму всіх поіменно, але мушу сказати, що особисто мені часом те, що зробили “Смолоскип” і “Комора”, здається не менш як чудом. Чудом, створеним людськими руками.
Насамкінець – найважливіше. Перший тираж був переданий до публічних бібліотек, закладів вищої освіти, академічних та музейних установ, а також у дипломатичні представництва України. Електронний варіант українці можуть безкоштовно завантажити на сайті Українського інституту книги. А для тих, хто все ж хоче мати вдома це ошатне видання в синій палітурці зі срібним тисненням, віддруковано комерційний наклад. Ви можете придбати його в нашій книгарні на Межигірській, 21 або в нашій інтернет-крамниці.
Леся Українка. Повне академічне зібрання творів: у 14 томах. ТТ. 1-14. — Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2021.
Ольга Погинайко
Фото з відкритих джерел
Прокоментуєте?
