В українську історію навічно вписано ім’я великого мецената Василя Федоровича Симиренка. Він – видатний винахідник і підприємець, брат Платона, який дав кошти на відоме видання Шевченкового «Кобзаря», кілька десятиліть фінансував українські культурні й освітні проекти, схвалені старою Громадою на чолі з Володимиром Антоновичем. За десятками важливих тодішніх національно важливих проектів стоять благодійні пожертви великого мецената, якого сучасники прозвали «Великим Хорсом».
В останні роки життя Симиренко склав небувалий доти в Україні заповіт. Усі свої статки (заоблікована сума перевищувала тодішніх десять мільйонів рублів!) віддавав на створення спеціального товариства допомоги українським письменникам, артистам, ученим. Це було щось на взірець Літературного, Музичного і Художнього фондів. Але революція 1917 року перекреслила благородну ідею великого мецената. Більшовицькі експропріатори привласнили все, що заповідав національній еліті Василь Симиренко.
Премією його імені, що її заснувала Ліга українських меценатів, присуджується за утвердження доброго українського імені в світі, за відданість національній ідеї та високі благодійницькі діяння. Поміж лауреатів її є і Збігнєв Бжезінський, який був своєрідним адвокатом України в відстоюванні її права на державну незалежність. Рішенням Ліги українських меценатів премію імені Василя Симиренка присуджено Союзові українок Австралії. Його діяльність – приклад самовідданого служіння національній справі та консолідації під прапором українського імені.
Коментар услід за подією
СЛОВО ПРЕЗИДЕНТА ЛІГИ УКРАЇНСЬКИХ МЕЦЕНАТІВ ВОЛОДИМИРА ЗАГОРІЯ З ПРИВОДУ ПРИСУДЖЕННЯ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СИМИРЕНКА СОЮЗУ УКРАЇНОК АВСТРАЛІЇ
Симиренки – один із найславетніших родів в історії України. Це – не тільки «Ранет Симиренка», котрий чи не найпершим звучить для нас у поєднанні з цим прізвищем. Симиренки – це піонери цукрової промисловості в Україні. Талановиті підприємці, чиє мистецтво ведення бізнесу – окрема тема для студій сьогоднішніх підприємців. Симиренки – це талановиті винахідники, інженери, технологи, помологи. А ще – одні з найвидатніших в історії України доброчинців. Платон не випадково фігурує в біографії Тараса Шевченка (так і не змогли його звідти депортувати комуністичні історики!). Його старший брат Василь Федорович упродовж сорока років віддавав десятину від своїх прибутків на ті українські проєкти, котрі, відібрані авторитетними для нього людьми на чолі з видатним істориком Володимиром Антоновичем, були втілені в життя. Коли 1900 року Борис Грінченко збирав факти зі історії існування театрів в українських селах, то довго мусів шукати, де ж це було. І нарешті знайшов: село Сидорівка (тепер Канівський район на Черкащині). Цей театр фінансував тутешній цукрозаводчик Василь Симиренко, який багато зробив для культурного життя села, де був його завод. А Мліїв, що став місцем українського духу, – це, як висловлюються історики, народний (саме народний!) капіталізм. Промисловець Симиренко побудував житла для своїх робітників з усіма побутовими зручностями, платив їм набагато вищі зарплатні, аніж інші підприємці. Заснував там школу та спеціалізоване технічне училище, де навчання було безкоштовне. На ним заснованому Мліївському машинобудівному заводі створено перші металеві пароплави. 1853 року спущено на воду пароплав з назвою «Українець». А після нього – «Святослав». Симиренко підтримував ідею Грушевського про створення в Києві інституту українознавства і пожертвував для цього 100 000 крб. – величезна для того часу сума. Він забезпечив основну частину коштів (100 000 карбованців золотом!) на закупівлю будинку для Наукового товариства імені Шевченка у Львові…
Зрештою, реєстр усіх його серйозних пожертв для національних потреб зайняв би тут чимало місця, тому лишаю це для істориків та вдумливих осмислювачів такої теми в контексті всіх часів існування українців на землі.
Ми дуже вимогливо підходимо до тих кандидатур, які висуваються на здобуття премії імені Василя Симиренка. Здебільшого не присуджуємо її, оскільки часто викликає сумнів мотивація доброчинства номінованих. То це продиктовано прагненням створити собі відповідний імідж. Наприклад, при кандидуванні в депутати. То котресь партійне середовище намагається облагородити свій лик. То ще якісь меркантильні інтереси…
Союз українок Австралії – не просто сконсолідована громада патріотичних людей. У його «біографії» надзвичайно багато важливих, добротворчих справ, продиктованих необхідністю задоволення національних потреб в еміграції, а також підтримка гуманітарних та освітніх проєктів в Україні. Скажімо, від самого початку війни на Сході України «союзянки» збирали немалі кошти і через Лігу українських меценатів направляли їх для потреб українських воїнів. Здебільшого не тільки для лікування поранених, закупівлі медпрепаратів, а й для придбання всього необхідного на фронті спорядження для оборонців України. І ще одна – дуже важлива – подробиця нашої співпраці: Союз українок Австралії ось уже понад півтора десятиліття – колективний меценат Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Дипломи переможців та призерів патріотичного мовного марафону з зазначенням премії Союзу українок можна побачити в різних куточках України. Сотні і сотні школярів, студентів, учнів профтехосвіти, представників навчальних закладів міноборони та вчителів одержали премії, кошти для яких забезпечив Союз українок Австралії.
Рішення про присудження премії імені Василя Симиренка саме Союзові українок Австралії у нас не викликало жодних дискусій. Це був той прекрасний варіант, коли всі згодні.
Прес-служба Ліги українських меценатів
