У конференційній залі Краєзнавчого музею «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів міста Долини відбулася «поетична кав’ярня» в рамках презентації нової збірки поезій Ольги Литвин «Ластівка», яка побачила світ в одному із львівських видавництв.
Про це повідомляє galychyna.if.ua.
Авторка – уродженка гірського села Новошина і свого часу працювала бібліотекаркою у селі Максимівка на Долинщині (віднедавна Вигодська територіальна громада), а нині – мігрантка і жителька міста Таллінна в Естонії.
Книжка «Ластівка» стала вже третьою поетичною збіркою у творчому доробку Ольги Литвин: «Вузлик думок зі смаком полину» (2018 р.), «Правда у терновому вінку» (2019 р.) і «Ластівка» (2021 р.). Свою нову збірку поетеса вперше презентувала ще наприкінці 2021-го в Центрі української культури міста Таллінна, а цього року її «Ластівка», образно кажучи, вже прилетіла й «до своєї хати, до свого гнізда» – в Україну, на рідну Долинщину.
Літературним редактором двох попередніх книжок Ольги Литвин була долинська педагогиня і поетеса Оксана Сподар. А переднє слово до «Ластівки» «Тобі так Бог багато дарував, що мусиш іншим роздавати!» написала письменниця і журналістка із села Солуків на Долинщині Галина Максимів, яку, зі слів авторки, можна ще означити й рушієм цього поетичного видання і якій належать такі глибокі й щирі напутні слова до виходу книжки у світ: «Примірюйте, одягайте ж себе, любі читачі, в добротну одежину розуму, духовності, добра, милосердя, віри, надії, любові. Бо в них – доля кожного!»
Свою нову поетичну книжку «Ластівка» Ольга Литвин творила впродовж двох років – в Україні, Швеції і Естонії, де нині живе разом із сім’єю. У часі презентації книжки і форматі «поетичної кав’ярні», яку цікаво модерувала директорка Краєзнавчого музею «Бойківщина» Ксенія Циганюк, Ольга Литвин акцентувала: «Я не раз була за кордоном і тепер там живу, та серце моє щораз – в Україні, і я не знаю, чи поборю колись це відчуття…». Ольга ЛИТВИН, поетеса:
– Я громадянка України, але офіційно тимчасово живу вже два роки в Естонії разом із чоловіком і сином. Я не мала задуму назвати свою книжку «Ластівка» – зізнаюся чесно, але коли в Естонії художник Анатолій Лютюк запропонував таку назву, то я на неї пристала. Адже в ній є три промовисті розділи: «Україна», «Швеція» й «Естонія», де мені та книжка писалася і звідкіля я час від часу, як та ластівка, прилітала додому в Україну – до рідного гнізда, до отчої хати, де схована моя пуповина.
– У чому, на Ваш погляд, особливість цієї – третьої числом – поетичної збірки?
– На мою думку, книжка поезій «Ластівка» сильніша, ніж дві попередні, а її ідейний задум і тематичний зміст – більш виважені і глибші. Головний тематичний стрижень нового видання та наскрізна його ниточка – любов до України і туга за Україною. Кожна поезія «Ластівки» – то згусток глибоких вражень, без яких у мене ніколи нема творчості. Смерть батька, народження онучки… Такі життєві спалахи переповнюють мої почуття, і відтак мені пишеться.
– Видається, що ця поетична збірка є таким собі невидимим, але дуже тривким зв’язком із рідною землею, тим містком до рідних порогів і, образно кажучи, світлом на чужих стежках?
– Так, Ви потрапили в ціль. Саме завдяки поезії я маю змогу і намагаюся заповнити ту порожнечу туги, яка охоплює мене у чужих світах. Уявіть собі, як мої діти повертаються з Києва додому в рідне село, заходять до хати… і їх серця враз, ніби зойком, шепочуть:
Мамо, Ви де? В хаті тихо, плачуть з дощем димарі…
Я лиш знайшла Вашу хустку, що Ви були в коляді…
Я визираю Вас далі там, де тумани висять…
Ви – наді мною зірками тими, що високо в ряд.
Мамо, а може, вертайтесь: світ той непевний такий…
Скільки то треба нам щастя… хліб би лиш був негіркий…
За сто морів й океанів в снах онучата біжать:
– Бабцю, вертайтесь до хати, бо димарі не димлять….
Що може відповісти моє материнське серце, коли діти кажуть, що у хаті без матері пусто? Воно плаче від туги.
…Нову збірку Ольги Литвин «Ластівка» я б означив як типовий взірець поетичної творчості представників «п’ятої хвилі» сучасної української трудової міграції. Тож навіть попри, без сумніву, добротний рівень поезій, їхню самобутність і цікавість, найбільша цінність цього видання – не мистецька, а людська, соціальна. Поетична творчість Ольги Литвин – передовсім дієвий засіб адаптації до нових суспільних реалій на чужині і водночас – за потреби надійний місток для адаптації в українських обставинах після повернення. «Ластівка» – дієвий засіб самовираження ліричної героїні у чужих світах, а поетичне слово часто постає у книжці і єдиним співрозмовником, і незрадливим другом, і таїною сповіді серця – тими нетлінними і міцними опорами, які з часом можуть підтримати у дорозі додому. Тож якщо дві перші збірки – «Вузлик думок зі смаком полину» та «Правда у терновому вінку», образно кажучи, стали для поетеси Ольги Литвин світлом на рідних стежках, то її «Ластівка» – то світло на стежках чужих.
У «поетичній кав’ярні», крім численних вітань вдячних земляків, шанувальників та друзів, звучали й пісні на слова поетеси Ольги Литвин, які авторці й гостям презентації подарували музикант Мирон Кузьмич та співачка Алла Безділь – талановиті виконавці-односельці із села Новошина.
P. S. Ольга Литвин (Фичак) закінчила Ужгородське культурно-освітнє училище, спеціальність «бібліографія та бібліотекознавство». У 1987–1994 рр. працювала в Долинській центральній районній бібліотеці провідною бібліотекаркою відділу комплектування у роботі з дітьми, а 1994–2020 рр. – у бібліотеці-філії села Максимівка на Долинщині. Вперше поетичні твори авторка презентувала читачам ЦБС в інформативному бюлетені «Хроніка бібліотечного життя», а відтак за сприяння світлої пам’яті поета Василя Олійника – у Долинському районному часописі «Свіча» та газеті «Добра справа й «Рубіжанські новини» на Луганщині.
Прокоментуєте?
