Коли навколо сам негатив, печаль і безвихідь. Важливо знайти хоча б щось добре та позитивне. Воно ж відіграє роль світла в кінці тунелю. Але це сяйво можна знайти в самому собі.
Співробітниця Укргідроенерго Інна Гончар так і вчинила.
Жовто-блакитні квіти —
Серця мого частина,
Віра, любов і діти,
І рятівна хустина.
Жовто-блакитна доля —
Стежка і захист роду,
Мрія моя і воля,
Символ мого народу!
Жовто-блакитна стрічка —
Правди своє мірило,
Поле і небо, річка
І українська сила!
Жовто-блакитна слава —
Пісня в обіймах доні,
Щедрі дощі на травах,
Райдуга на осонні.
Жовто-блакитна мрія,
Сонце і подих неба —
Іншого я не вмію,
Іншого і не треба!
Ці рядки співробітниця Укргідроенерго Інна Гончар написала одразу після спілкування з колегою. Натхнення до Інни приходить, зазвичай, несподівано. Наче ручка сама на папері слова римує. Жінка почала писати ще в школі. Надихали перші симпатії, природа, відчуття легкості і радості. Розвивати талант почала студенткою. Її поезії лунали на парах з української мови, на урочистостях, святах, конкурсах і зчитувались із рядків у газетах.
«Я обрала свій шлях і прокладала його сама. Не розраховувала ні на кого. Не рекламувала себе і не нав’язувала свою творчість. Відправляла листи з поезіями до видань. Якщо вони знаходили шлях до чиєїсь душі, їх друкували. Люди читали, багатьом подобалося, бачили щось для себе або про себе», — каже Інна Гончар.
Зараз у творчій скарбниці Інни власні збірки, спільні з композитором пісні, переклади дитячих книжок, публікації в національних виданнях, чисельні відзнаки і нагороди. Жінка є членкинею Національної спілки журналістів України. Попри все ніколи не хизувалась. Викладала українську мову і літературу, українознавство у школах і гімназії, працювала у бібліотеці, кореспондентом і відповідальним редактором друкованого видання. Нині працює в Укргідроенерго. Всюди проявляє себе творчою особистістю, підбадьорює колег поезіями, пише вірші про підприємство, які потім злітають із дитячих вуст у відеороликах. Напередодні дня народження наприкінці січня, видала збірку «По цю сторону межі».
«Таку назву дала, бо це символізувало мою особисту межу. Навіть уявити не могла, що за місяць дізнаюсь — існує ще одна… навіть не межа… а безмежжя», — розповідає Інна.
Його, як і кожен українець, жінка відчула наприкінці лютого. Разом із ракетами у життя прилетіли страх, сум, невпевненість у завтрашньому дні, а для Інни ще й творча тиша. Згодом творчі струни знову натягнулись. Інна почала поезіями підтримувати себе, колег, друзів та рідних. Відволікатися сама й інших рятувати. Як бачить хто з колег сумний, намагається підбадьорити і, можливо, вірш присвятити.
«Колег підтримати хочу насамперед. Ми енергетики, на наших плечах велика відповідальність і енергетична безпека країні. Ми також воюємо, тільки на своєму фронті. Якщо занепадемо духом ми, не втримається багато чого. Тому важливо вчасно підтримати словом, творчим зокрема», — ділиться Інна.
Інна Гончар мріє про мирне життя, творчі вечори, десятки нових збірок, поезії — гуморески, які вона надсилатиме друзям із простим приписом «З гарним настроєм тебе! Щасливого дня!».
Пресслужба Укргідроенерго
uhe.gov.ua
Прокоментуєте?
