Продовжуємо огляд поетичних новинок наших пречудових часів, пише chytomo. Ось і обіцяна друга частина, в якій ми дізнаємося про найважливіші перекладні новинки року. Це п’ять видань, які стосуються різних епох та різних культур, але тепер об’єднує їх одне – усі їхні автори відтепер заговорили й українською. У нашому фокусі антологія китайської поезії, Пауль Целан та сучасні поети: полька Малґожата Лебда, росіянин Артьом Вєрлє та ізраїльтянка Лалі Ципі Міхаелі.
Пауль Целан. Притулок Часу / переклад Петра Рихла. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2020
Пауль Целан. Розбудіть серед ночі будь-кого з українських любителів і любительок поезії, і вам назвуть ім’я перекладача Петра Рихла та намалюють, не розплющуючи очей, приблизну варіацію фірмової синенької обкладинки нескінченної серії українського Целана від видавництва «Книги – ХХІ». Мені важко точно порахувати обсяг цієї серії, але я майже впевнений, що жоден інший іноземний поет не перекладений і не виданий українською настільки широко і послідовно (що особливо приємно-парадоксально, з огляду на герметичність автора). Цього разу українською з’явилась книжка останніх віршів поета, «Притулок часу», впорядкована вже після його загибелі. А пишу я про неї 23 листопада, в день народження Пауля Целана.
Тематичний і енергетичний центр збірки «Притулок часу» – осмислення поетом своєї подорожі до Єрусалима 1969 року та емоційно дуже важливої зустрічі з Іланою Шмуелі, поеткою, з якою він був у добрих стосунках іще в Чернівцях. Єрусалимські асоціації та, спрощено кажучи, любовні переживання Целана поєднуються в книжці з традиційними для пізньої Целанової поезії непрозорими контекстуальними метафорами й алюзіями (наприклад, відгуки на газетні повідомлення про подробиці космічних польотів), текстами з розкладанням мови й сенсу ціліснішими деміургічно-пристрасними речами.
ТИ КИДАЄШ МЕНІ, потопельнику,
жменю золота:
можливо, вдасться
підкупити якусь рибину.
Або:
СТОЯЛА
дрібка фіги в тебе на губі,
стояв
Єрусалим довкола нас,
стояв
сосновий світлий запах
над Данським кораблем, якому ми вклонились,
я стояв
у тобі
Неодмінна частина книжки – докладна післямова і коментарі від перекладача. В ідеалі, мені здається, «Притулок часу» варто читати двічі: вперше незалежно від коментарів, а вже вдруге – із «зануренням».
Малґожата Лебда. Холод / переклад Юрія Завадського. – Тернопіль: Крок, 2020
«Холод» польської поетки Малґожати Лебди з’явилася в уже класичній перекладній поетичній серії видавництва «Крок», у перекладі Юрія Завадського.
Малґожата Лебда пише густо, стриманість її мови здається насиченою і перенасиченою «підземними», тамованими емоціями. Що, в принципі, корелює з тематичними мотивами та формою текстів, поданих як оповіді від імені сучасної сільської дівчини. Епос тут перетинається з побутом, а архетип – із тривогою і втомою.
побілена стіна обори слугує батькові за нотатник
ґрафітним олівцем записує дати запліднення
корів і вираховує народжених і померлих тварин
увечері ведемо ялівку до бика
батько обирає цього з-під лісу швейцара симентальської породи
бик виявляється здоровенним з носа йому звисає стальне кільце
питаюся батька чи не розчавить корову він ніжний заспокоює
хлопці з-під лісу ведуть мене до стодоли до її воріт
тонкими цвяхами поприбивали ропух ми молимося
до них кажуть низько вклоняючись істотам
Малґожата Лебда провела дитинство польських Бескидах, тепер живе в Кракові та працює в Педагогічному університеті. Вона авторка кількох книжок поезії.
Артьом Вєрлє. Як пробачити сніг / переклад Лесика Панасюка – Харків: kntxt, 2020
Книжка російського поета Артьома Вєрлє «Як пробачити сніг» в українському перекладі Лесика Панасюка, надрукована у видавництві «kntxt».
Вірші Артьома Вєрлє ґрунтуються на таких мотивах, як, до прикладу, психологічні парадокси, краєвид, питання пам’яті. Вони «накручують» динаміку поєднання універсального та часткового, гротескного й елегантного:
неосяжний сніг
раз і накриває місто
раз і накриває ліс
де їх тепер знайти
о де
як потрапити з лісу в місто
і з міста в ліс
стоїмо та чекаємо
бо ж було видіння
уазик у хиткому світлі
уазик на тремтливій зорі
чи:
тонкі гілки
я до вас торкаюсь
чуєте
є
така штука
рука
Артьом Вєрлє жив у Санкт-Петербурзі й Тарту (Естонія), зараз живе у Пскові, працює в тамтешньому університеті. Вєрлє виступав із публіцистичними текстами, в яких висловлювався проти нападу Росії на Україну.
Лалі Ципі Міхаелі. Божевільний дім / переклад Олени Мордовіної – Київ: Каяла, 2020
Іще один переклад сучасної поезії, виданий у 2020 році – книжка «Божевільний дім» ізраїльтянки Лалі Ципі Міхаелі. Переклала текст Олена Мордовіна, а надрукувало видавництво «Каяла».
Поезія Міхаелі, багата на мотиви, так би мовити, від архітектури до архетипів, у ній виразна метафорика і психологізм. Але найочевидніша особливість – увага до риторичної форми, що завжди втілюється в щось парадоксальне й трохи афористичне. Десь так:
Моя поезія перетинає культури
Зараз,
Наприклад,
Вона тут.
Або так, у тексті з виразнішим сюжетним началом:
Наша красива вагітна невістка
Запитала мене
У суботу:
Лалі, як же ж ти зупинилася
Всього на одній дитині?
Гарний, розумний і талановитий хлопчик
Викликає апетит до більшого,
Хіба ні?
Я розлучена,
Сказала я.
Вона не прийняла відповіді.
Він дорівнює десяти синам,
Сказала я.
Вона почула.
Лалі Ципі Міхаелі народилася в Грузії, в дитинстві виїхала до Ізраїлю. Авторка шести поетичних книжок. Живе в Тель-Авіві, викладає іврит в університеті.
Піднебесні пісні / переклад Ярослави Шекери – Київ: Сафран, 2020
«Піднебесні пісні» (видавництво «Сафран») – книжка з присмаком гіркоти. Адже до неї ввійшли переклади китайської поезії, зроблені Ярославою Шекерою, яка померла торік. Масштаб видання справді великий. Тут можна прочитати тексти, починаючи від анонімних речей ХІ-ІІІ століть до нашої ери на зразок такого:
(…) Дрібнії на небі зірниці,
Лише Оріон і Плеяди одні.
Виконую поспіхом справи, ніяк не спинюсь;
Відмовитися б від казенної ковдри мені!
О, доля у всіх неоднакова, ні!
Є в «Піднебесних піснях» і класична поезія доби Тан (VII-ІХ століття нашої ери), включно з такими знаменитими поетами, як Лі Бай (відомий у нас також у транслітерації Лі Бо).
Гори Лу височіють, вершини –
бадьористі п’ять дідуганів пливуть;
В чисте небо зринають, до сонця –
мов лотос злотий наяву,
Річка ген плюскотить,
Простягни лишень руку – й дістанеш;
Тут, далеко від світу,
між сосон і хмар я живу.
І аж до двадцятого століття. Так, поет Дай Ваншу (1905-1950) представлений в антології як представник китайського модернізму.
Що ж мені дав ти мудрого нині,
Білокрилий метелику крихітний;
Розгортаючи чисту сторінку,
Закриваючи чисту сторінку?
Розгортаєш сторінку –
Одна самота;
Закриваєш сторінку –
Ізнов самота…
Як видно з уже процитованих перекладів, у роботі з китайськими віршами, особливо давніх епох, Ярослава Шекера великою мірою спиралася не лише на суто сучасну лексику, а й на слова з відчутним народнопісенним або архаїчним звучанням. Це додає перекладам українського контексту, що з одного боку віддаляє від суто китайського колориту, зате акцентує вагомість традиції в китайській поезії та зменшує «екзотичний» аспект, здатний спотворювати вірші. Хай як ставитися саме до цього аспекту перекладацької стратегії Шекери, книжка «Піднебесні пісні» безперечно є надзвичайно важливою подією, етапом в історії сприйняття українською культурою китайської літератури.
