Східна Слобожанщина – українська земля. Чому вона не увійшла до складу Української держави?

0
1047

У нещодавно оприлюдненій статті президента Росії Володимира Путіна «Про історичну єдність росіян та українців» говорилося, що більшовики на свій розсуд встановлювали кордони союзних республік, не дуже рахуючись із національним складом. І справді, тут із ним можна погодитися. Принаймні поза межами радянської України опинилося чимало українських земель. І зараз вони перебувають поза межами сучасної України, переважно в складі Росії. Одним із регіонів, який зараз перебуває у складі Росії, але який відіграв помітну роль у новочасному українському націогенезі, є Східна Слобожанщина.

Про це пише radiosvoboda.org.

Терени Східної Слобожанщини також відомі під іншими назвами. Наприклад, під назвою Острогожчини – від назви Острогозького козацького полку. Про цей регіон чимало писав історик Ігор Роздобудько. Деякі нариси про цей край і його діячів з’являлися й на сайті «Радіо Свобода».

Розташування Слобідської України
Розташування Слобідської України
Мапа слобідських українських полків у 1764 році в межах сучасного російсько-українського кордону, який позначений білим кольором
Мапа слобідських українських полків у 1764 році в межах сучасного російсько-українського кордону, який позначений білим кольором

Козацька земля

Зараз землі Східної Слобожанщини в основному перебувають у складі чотирьох областей Російської Федерації – Курської, Білгородської, Воронізької та Ростовської.

У часи України-Русі ці терени входили в основному до складу Курського князівства, яке фактично перестало існувати після татарської навали Батия. Загалом ця навала середини ХІІІ століття стала важким ударом для цього регіону. Натомість тут з’явилося Рильське удільне князівство, що межувало зі степом й підпорядковувалося золотоординським ханам. Проживало тут слов’янське населення, близьке до слов’янського населення інших українських земель. Пізніше, після розпаду Золотої Орди, ці землі успадкувала Московія як частина цієї колишньої імперії кочівників. І все ж ці землі були слабо заселеними.

У другій половині XVII століття вони стають місцем активної міграції українців. Це було пов’язано з повстанням під проводом Богдана Хмельницького й подальшої Руїни. Під впливом воєнного лихоліття чимало українців, зокрема з Правобережної України, покидали свої домівки й переселялися на схід, зосібна й на Східну Слобожанщину, де зберігалася відносно стабільна ситуація. На цих теренах сформувалося кілька козацьких полків – Острогозький, Сумський, Охтирський.

Найсхідніший із них був Острогозький, який складався із семи сотень. Заснували його козаки Чернігівського й Ніжинського полків у 1652 році. Полковим центром стало місто Острогозьк (інша назва – Рибне). Зараз Острогозьк перебуває в складі Воронізької області. Першим очільником цього полку став Іван Дзиковський.

Степан Разін (Разі) (бл. 1630 – 1671) – очільник повстанців під час Селянської війни 1667–1671 років у Московському царстві. Гравюра близько 1671 року. Його батько належав до козацької старшини Війська Донського, а мати, швидше за все, була кримською татаркою
Степан Разін (Разі) (бл. 1630 – 1671) – очільник повстанців під час Селянської війни 1667–1671 років у Московському царстві. Гравюра близько 1671 року. Його батько належав до козацької старшини Війська Донського, а мати, найімовірніше, була кримською татаркою

У 1670 році в Московському царстві вибухнуло козацьке повстання під проводом Степана Разіна (Разі). Останній, наскільки можна судити, по лінії батька був українцем. Принаймні народився в українській станиці Зимовійській на Дону. Тому по-своєму закономірно, що Разін знайшов значну підтримку серед українських козаків. На його боці виступив і Острогозький полк, очолюваний згадуваним полковником Дзиковським. Московська влада на Східній Слобожанщині була на певний час ліквідована.

Однак це повстання було придушене. А бунтівний полковник Дзиковський із дружиною Євдокією та більшістю повстанців потрапили в полон і були страчені. У наступні роки полковниками були люди, лояльні до московської влади, Герасим Корибут (1671–1680), Іван Сас (1680–1693) та інші.

У XVIII столітті полк очолювали вихідці з роду Тевяшових. На той час полк був доволі значним і поділявся на 14 сотень. Однак після ліквідації російським урядом козацького самоврядування на Слобожанщині в 1765 році полк розформували. На його базі був створений Острогозький гусарський полк.

Щодо Охтирського козацького полку, то він сформувався переважно вихідцями з Правобережної України в 1655–1658 роках із центром у місті Охтирка (зараз входить до складу Сумської області). Він охоплював терени як нинішніх українських областей (Сумської, Харківської та Полтавської), так і Білгородської області, що в складі Російської Федерації. Ця військова формація також проіснувала до часів ліквідації полкового устрою на Слобожанщині в 1765 році. А на його базі так само був створений гусарський полк.

Сумський же полк почав формуватися в 1651 році вихідцями з Правобережної України на чолі з полковником Герасимом Кондратьєвим. Вони ж і заснували місто Суми. Остаточно полк оформився вкінці 1658 року. Охоплював він переважно території, які зараз входять до складу України. І все ж частково його землі поширювалися й на терени, що нині входять до сучасної Росії. До його складу входило полкове місто Суджа. Зараз це районний центр Курської області. Сумський полк, як і інші слобідські козачі полки, був ліквідований і перетворений у полк гусарський в 1765 році.

Основна частина населення Східної Слобожанщини усвідомлювала себе козаками-українцями. Зрозуміло, вони розмовляли українською мовою, мали свою побутову культуру, яка помітно відрізняла їх від росіян.

«Оглядова карта українських земель», укладена Степаном Рудницьким (1917 рік)
«Оглядова карта українських земель», укладена Степаном Рудницьким (1917 рік)
«Карта українських земель». Видавництво «Нова українська школа», Львів, 1928 рік
«Карта українських земель». Видавництво «Нова українська школа», Львів, 1928 рік

Східна Слобожанщина – важливий регіон для модерного українського націогенезу

На Східній Слобожанщині часто бував відомий український філософ Григорій Сковорода (1722–1794). Його приятелями були білгородський єпископ Іоасаф Миткевич, а також архімандрит Білгородського монастиря Гервасій Якубович. Знав Сковорода й представників місцевої світської еліти. Останньому полковнику Острогозького полку Степану Тевяшову він присвятив трактат «Ікона Алківіадська» і переклад діалогу Цицерона «Про старість». Його ж сину Володимиру Тевяшову, – такі трактати, як «Кільце» і «Алфавіт, чи буквар світу». Варто відзначити, що вказані твори займають вагоме місце в філософській спадщині мислителя. Тобто можемо говорити, що Східна Слобожанщина стала важливим місцем діяльності зрілого Сковороди.

Бував на Східній Слобожанщині й російський поет-декабрист Кіндрат Рилєєв (1795 –1826). Він одружився з Наталею Тевяшовою, яка походила з родини острогозьких полковників. Перебування поета на цих теренах «заразило» його Україною. Низка його творів написана на українську тематику. Він зі співчуттям та повагою ставився до визвольних змагань українського народу.

Східна Слобожанщина дала нам низку видатних діячів української культури. Передусім тут треба назвати Миколу Костомарова (1817–1885). Народився він у селі Юрасівка Острогозького повіту тодішньої Воронізької губернії. Передусім відомий він як історик, що присвятив чимало праць минулому України.

Микола Костомаров (1817–1885) – видатний український історик, етнограф, прозаїк, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, етнопсихолог
Микола Костомаров (1817–1885) – видатний український історик, етнограф, прозаїк, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, етнопсихолог

Костомаров належав до організаторів та активних діячів Кирило-Мефодіївського братства – фактично першої української організації політичного характеру. Саме в нього був знайдений своєрідний маніфест братчиків «Книга битія українського народу».

«Книга буття українського народу», видання Львів-Київ, 1921 року
«Книга буття українського народу», видання Львів-Київ, 1921 року

Також зі Східної Слобожанщини походив відомий актор Михайло Щепкін (1788–1863). Народився він у селі Красне Обоянського повіту Курського намісництва). Передусім його представляють як актора російського. Проте він був свідомий свого українства. Не даремно Щепкін став другом Тараса Шевченка. Також він виконував ролі в українських виставах.

Євген Плужник (1898–1936) – поет, драматург, перекладач зі Східної Слобожанщини. Жертва сталінського терору. Літературний псевдонім Кантемирянин
Євген Плужник (1898–1936) – поет, драматург, перекладач зі Східної Слобожанщини. Жертва сталінського терору. Літературний псевдонім Кантемирянин

Дала Східна Слобожанщина й двох помітних представників українського «Розстріляного відродження» – Костя Буревія (1888–1934) та Євгена Плужника (1898–1934). Перший народився в селі Велика Меженка Острогозького повіту Воронізької губернії. Відомий він як поет, драматург, а також театральний і літературний критик, перекладач.

Щодо Плужника, то це один із найбільш цікавих поетів «Розстріляного відродження». Також знаний він як драматург і перекладач. Походив Плужник із слободи Кантемирівка Богучанського повіту Воронізької губернії.

Можна назвати ще низку імен українських діячів, які походили зі Східної Слобожанщини. Але серед них варто виділити Микиту Хрущова (1894–1971). Народився він у селі Калинівка Дмитрівського повіту Курської губернії. Звісно, не варто однозначно оцінювати цього діяча. Та все ж треба віддати йому належне: саме він відіграв важливу роль у демонтажі репресивної системи, яку створив Йосип Сталін.

Варто також відзначити, що Хрущов усе ж демонстрував своє українство. Зокрема, носив сорочку-вишиванку. Можна в цьому вбачати таку собі «театральщину». Але, схоже, її тут було не більше, ніж у наших деяких політиків, які нині люблять позувати в такому українському національному одязі.

Микита Хрущов в українській вишиванці під час візиту до Казахстану. Кустанайська область, липень 1956 року
Микита Хрущов в українській вишиванці під час візиту до Казахстану. Кустанайська область, липень 1956 року

Східна Слобожанщина могла б бути у складі Української держави

Якби українці під час визвольних змагань 1917–1921 років зуміли б сформувати свою повноцінну державу й зберегти її, Східна Слобожанщина цілком могла б увійти до її складу.

Так, до Української Народної Республіки увійшла низка повітів Курської губернії – Путивльський, Гайворонський, Новооскільський. Те саме стосується деяких повітів губернії Воронізької – Острогозького, Бирюцького, Валуйського й Богучарського.

Картографічне оформлення претензій на українську приналежність міста Білгорода, весна 1918 року
Картографічне оформлення претензій на українську приналежність міста Білгорода, весна 1918 року

За часів гетьмана Павла Скоропадського, окрім названих повітів Східної Слобожанщини, до Української Держави були прилучені ще такі повіти Курської губернії – Рильський, Суджанський, Білгородський та Корочанський. Практично вся Східна Слобожанщина опинилася в складі цього державного утворення.

Однак падіння гетьмана Скоропадського, приходу до влади соціалістичної Директорії привели до руйнування української державності. І Східну Слобожанщину захопили більшовики. Віддавати ж більшу частину цих теренів створеній же ними маріонетковій Українській Соціалістичній Радянській Республіці вони не захотіли.

У 1926 році в Радянському Союзі під час проведення перепису населення виявилося, що в низці районів Російської Федерації, які належали до Східної Слобожанщини, домінувало чи значну частку становило українське населення. Це – Глушківський та Суджанський райони Курської області; Красноярузький, Гайворонський, Борисівський, Волоконівський, Чернянський, Красногвардійський, Олексіївський, Вейделівський, Роверський райони, а також східна частина Шебекинського й західна частина Новооскільського районів Білгородської області; Кантемирівський; Богучарський, Розсошанський, Вільховський, Підгоренський, Кам’янський, Павлівський, Петропавлівський, Калачаївський, Воробйовський, Батурлинівський райони, а також південні частини Острогозького, Лискинського й Новохоперського районів Воронізької області; Чортківський, Кашарський, Міллєровський, Тарасівський та частково Мілютинський райони Ростовської області.

У другій половині 1920-х – на початку 1930-х років у Радянському Союзі проводилася політика коренізації. Тому більшість із названих районів Східної Слобожанщини отримали статус національних і тут проводилася в культурній сфері певна українізація.

Українська школа в слободі Нова Сотня на Східній Слобожанщині, РРФСР, 1933 рік. Напис на прапорі – українською мовою
Українська школа у слободі Нова Сотня на Східній Слобожанщині, РРФСР, 1933 рік. Напис на прапорі – українською мовою

Проте в 1930-х роках це було згорнуто. Почалася активна русифікація цих українських земель. З часом чимало українців Східної Слобожанщини «ставали росіянами». Тому відсоток українського населення в цьому регіоні під час переписів постійно зменшувався. Хоча все ж люди, які ідентифікують себе українцями, тут залишаються. Так, за переписом 1989 року, в Ровенському районі Білгородської області проживало 74,6 відсотка українців.

Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року. Джерело: infodon.org.ua
Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року. Джерело: infodon.org.ua

Після розпаду Радянського Союзу на Східній Слобожанщині були певні спроби відродити українське життя. У місті Розсоші (районний центр Воронізької області) з 2001 року протягом десятиліття проводилися фестивалі української культури.

Однак у нинішніх умовах російське керівництво не вітає прояви українства в своїй державі. Щодо українських інституцій тут здійснюються постійні утиски. Тому, зрозуміло, вияви українського життя на Східній Слобожанщині, як і в інших українських регіонах Російської Федерації, «заглушені».

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу в більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, органу Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85×52 см.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Чільна світлина — «Оглядова карта українських земель», укладена Степаном Рудницьким (1917 рік)  Фото:unr.memory.gov.ua (Official website)

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я