Шота Іаташвілі (Грузія). Як стану на поручнях мосту…

0

Шота Іаташвілі – відомий грузинський поет, прозаїк, публіцист, головний редактор літературно-художнього журналу «Ахалі Саундже» («Нова скарбниця»), автор багатьох книжок поезії, прози, есеїстики.

Метод віршування

Змішай людей з речами,

Потім розклади окремо.

Поки розкладеш,

Вони стануть схожими.

Тож, далі пиши про людей, як про речі

Й, що важливо, – навпаки також.

Змішай сині й жовті кольори,

Отримаєш зелений.

Або синій з червоним –

Отримаєш бузковий.

Чимало поетів любили кольори.

Особливо Тракль.*

Весь час змішував їх,

Хоча були й такі,

Що кольори ненавиділи.

Змішай рай і пекло –

Отримаєш Блейка,**

Або як мінімум – Мільтона.***

Хоча, якщо змішаєш, пам’ятай,

Виокремити буде важко

Змішай, одне слово, змішай.

А потім спробуй виокремити.

Оце і є поезія,

Більше нічого.

*Тракль Ґеорґ – — австрійський поет.

**Блейк Вільям – англійський поет, художник та гравер.

***Мільтон Джон — английський поет, политичний діяч и мислитель.

Прим. Перекладача.

Гіркота поетичного досвіду

Вони можуть жити.

Я можу писати.

Вони можуть здибити мотоцикли.

Я можу про це писати вельми вражаюче.

Вони можуть обійматися,

Я можу стояти поруч з ними скоцюрбленим

І в думках формулювати вишукані фрази про те,

Як посміхаються один іншому –

Наприклад так: черевики дівчини шолому хлопця,

Або навпаки: джинси хлопця хустці дівчини.

Вони можуть мене й не помітити.

В мене немає іншого шляху: мушу помітити їх, як тему для вірша.

Вони можуть жити краще за мене.

Я можу писати краще за них.

Кисневі подушки

Роздуми, енергії

Безнадійно розсіяні по земній кулі.

Те, що раніше акумулювалося в кількох поетах,

Перерозподілені в тисячах людей.

Як за ними ганятися?

Як їх зібрати?

Як їх знову об’єднати?

Мошкарою рояться мелодії в повітрі й

Як їх звести докупи?

Декількох музикантів – самодостатніх для епохи –

Вже не існує.

Музикантів мільйони

І тільки по одному джоулю енергії в кожному…

І мені також вже не дають життєвої снаги

Вірші та пісні.

Я наче весь час виснажений.

Лежу мертвяком

І намагаюсь зібратися якось силами.

Кличу дітей.

Прошу принести якісь книжки,

Ліворуч поклав Харанаулі,*

Праворуч – Транстремера,**

Під подушкою поклав Жадана, Віру Павлову, Енценсбергера…***

Хочу відчути подих живих…

Хочу, аби кожен з них одночасно, потужно

Дихнув в ці слабенькі легені,

Що хворі на сухоти чи на рак поезії.

Наче трохи полегшало,

Наче щось набув знову цілісність.

Та ні…

Розсіяні роздуми,

Розпорошені енергії…

Лежу напівживий,

обкладений кисневими подушками

І важко дихаю.

*Харанаулі Бесік – сучасний грузинський поет.

**Транстремер Томас – шведський поет, лауреат нобелівської премії.

***Енценсбергер Ханс Магнус – сучасний німецький поет.

Прим. Перекладача

Колумбійські фермери відвідали Шіндісі*

Їхні пісні були наївними,

Такими наївними,

Що я, і так наївний,

Ставав все більше й більше наївнішим,

Наївно відривав кусень лавашу

І наївно вмочував в аджику,

Наївно їв і

Наївно слухав змішану

Грузинську, білоруську, литовську, іспанську,

Російську й англійську.

Потім ліг на землю

Й вона також здалася наївною.

Ковтнув вина, в якому плавали шматки персика

І це вино також здалося наївним.

Глянув угору і подумав – якщо Бог існує,

То й він наївний.

А колумбійські фермери, котрі відвідали Шіндісі,

Продовжували наївно співати,

А Мамука Джапарідзе, наш господар,

Наївно смажив купати** в тоне***,

Наївно наливав

І наївно розповідав нам про безсмертя.

*Шіндісі – село в центральній Грузії.

**Купати – грузинський різновид домашньої ковбаси.

***Тоне – піч, де випікають лаваш.

Прим. Перекладача

Палиця в небі

Я сидів і дивився –

З неба спускалася палиця.

Я здивовано дивився,

Напруживши зір.

Нічого не мінялося –

З неба спускалася палиця.

Був ранок.

Я сидів на балконі

І палив зазвичай.

У післядощовій тиші

Щебетали птахи і –

З неба спускалася палиця.

Звідки взялася палиця в небі,

Або як вона вниз спускалася,

Я не міг збагнути, –

Напружував зір,

І напружував розум, але

Нічого не мінялося,

І відповіді не було,

Птахи літали, співали,

Сусіди метушилися,

А з неба палиця вперто спускалася.

Через те, що я написав «олівець в небі»,

Мабуть, Бог (або диявол)

Насміхається наді мною,

Хоче, щоб я написав «палиця в небі»

І остаточно переродився як поет –

Дійшовши такого висновку,

Я вийшов, відшукав папір і ручку

Та й повернувся назад.

Підготувався, підсобив

Своєму остаточному переродженню.

«З неба спускалася палиця» –

Написав я одного разу.

«З неба спускалася палиця» –

Написав ще раз.

«З неба спускалася палиця» –

Ось фраза, що підтверджує

Моє остаточне творче переродження.

Тим часом палиця стала довшою.

Спустилася.

З’явився й наріст у вигляді кола.

Потім виросли ноги.

Тобто туман розвіявся.

І сидів я засмучений,

Пригнічений,

Дивлячись на мтацміндську телевежу.

Птахи літали,

Сусіди гомоніли,

Останній залишок поезії –

Палиця в небі –

Раптом померла.

Я переродився

Чи поезія переродилася?

Чи вкупі переродилися?

Чи врятувалися?

Чи просто імла в повітрі розвіялася?

Нічого не зрозумів.

Збагнув лише те,

Що було все ж таки добре,

Коли палиця спускалася з неба.

Поет XXI століття

Ледарі почали віршувати.

Лежать на дивані, позіхають,

Чухають животи,

Не знають, що робити і

Точно в цей час стрімголов прилітає муза.

Сяде на мізинці або на коліна,

Полоскоче ледаря і він оживе.

Віршування для ледаря якраз та справа,

Яка ніколи не набридає.

Раніше були романтики,

Символісти,

Футуристи,

Дадаїсти,

Імажиністи,

Концептуалісти…

Були сердиті,

Розгублені,

Розбиті…

Тепер будуть ледарі.

Поезія XXI століття буде поезією нероб.

Поезією тих, хто лежить на дивані,

Вистукує на лептопі позіхаючи,

Марнує час у віршуванні

І інколи на цьому навіть заробляє,

І славу здобуває,

І в інші країні їздить читати вірші

Й отримувати премії,

І в готелях цих різних країн

Розкошує у пухких пір’їнах,

Ще смачніше позіхає

І продовжує

Свою поетичну діяльність.

Ледарі почали віршувати

І це і не добре, і не погано,

Це просто новий етап в поезії.

Ледачизмом назвуть його найближчим часом критики,

Або вигадають інтелектуальнішу

Й гучнішу назву,

І буде ледачизм якийсь час

Визначальним напрямком однієї наймоднішої

Й найновішої поетичної естетики

В сучасній поезії,

Будуть й талановиті й бездарні ледарі,

Але в основному всі нероби стануть поетами,

Потім ледачизм застаріє,

Набриднуть людству подібні вірші

І воно вигадає щось нове,

Щось нове з’явиться само по собі,

А поки нехай буде так,

Стомилося дуже людство,

Перевтомилося навіть,

І не в змозі думати

Про анжамбеман, алітерації,

Розмір вірша, спосіб римування,

Не в змозі читати вірші, написані

Складними образами й метафорами,

Мов ребуси,

І тим більше – писати такі вірші.

Чомусь задовгий вірш у мене виходить.

Здається, я стомився і навіть набридло мені

Віршувати.

Якщо продовжу,

Вам буде ліньки читати,

Тому краще тут і завершити цей черговий ледачий вірш,

Перевернутися й заснути.

Добраніч, мій дорогий, ледачий читачу,

І не треба тепер, що, мовляв, там тавтологія,

Тут ритм порушений і виправ,

Доопрацюй, обстругай,

І лаконізму не вистачає, тому трохи скороти –

Не бувають такі речі в поезії,

Що є, то є,

Чесно й відверто –

Недаремно ж рвонула до мене стрімголов муза тоді,

Коли я ніжився на дивані і потягувався,

Недаремно ж вона сіла мені на живіт,

Недаремно ж так довго вона лоскотала мене…

Декламація для потойбіччя

Тільки старі бабусі сиділи на читанні віршів.

Виступ перед ними був якось сумним.

Адже поетові завжди приємніше,

Коли його слухають молоді.

І чому це так?

Молодий краще розуміє поезію?

Ні, мабуть, стоячи на сцені,

Поет наївно радіє, коли красиве, юне тіло

Засвоює його змучений текст.

Може, сподівається, що коли

Молоді послухають,

Відчують і запам’ятають,

Його бідолашний вірш довше житиме

На грішній землі.

Втім, може краще навпаки?

Може краще, щоб той, хто слухав наші вірші,

Раніше відправився на той світ?

Чим раніше піде,

Тим вчасніше донесе наше слово до того світу,

Впізнати якого ми намагалися,

Пишучи ці рядки.

Коли ж донесе,

Ми ще перевіримо.

Що краще: щоб наші думки повзали по землі

Чи пройшли останню перевірку на небесах?

Закінчилося читання.

Стою біля сходів, курю.

Жіночку з ціпком,

Що була присутня на моєму вечорі,

Мій перекладач і ще хтось

Обережно ведуть униз.

В неї чорні окулярі,

Здається, вона сліпа.

Потім з’явилася інша жіночка.

Також з ціпком.

Її також допомогли двоє,

Підвели до машини,

Посадили дбайливо,

Попрощалися шанобливо.

Якщо в них немає альцгеймера,

То хтось одна скоро понесе

Мої думки в небо…

Щілинка

Був зимовий день, мокрий, похмурий,

Я зачинився в своїй кімнаті,

Ліг і щось попивав,

Смалив,

Слухав і

Задимлював кімнату,

Нишпорив у недобрих думках…

З цигарки зірвався недогарок,

Упав на майку

І випалив її

В засмученого,

Неуважного…

Сьогодні цю синю майку,

Випрану, знов одягнув,

Вийшов на балкон

І перший промінь весняного сонця

Враз точно знайшов щілинку

На моїх грудях

І заліз в моє тіло…

Голуб Іаташвілі

Я – голуб Іаташвілі.

Прописався тиждень тому

В квартирі 29 по вул. М. Костави 46/50.

Живу з боку вулиці, на балконі,

На найвищій полиці старої шафі.

Тут в основному лежать порожні запилюжені

Слоїки й пляшки,

Хоча трапляються і прокислі

Компоти та вина.

У спальню кімнату інколи входять

Хатія, Ната, Анастасія й Діто Іаташвілі,

Лежать, сплять, читають,

А частіше напружено дивляться в ком’пютер,

Тому мене не помічають.

Відлітаю, прилітаю.

Та намарне.

І мені шкода.

Адже і я тут прописаний,

Я також – свій.

Лише Шота Іаташвілі мене помічає.

Щоранку, прокинувшись,

Він замріяно дивиться у вікно,

Увесь у думках,

Але й на мене кидає зір,

І я радію,

Воркую,

Кидаюся з кінця в кінець,

Стрибаю на свою найвищу полицю,

Потім сідаю на балконний поручень,

Озираю вулицю Костави,

Контролюю її.

На зупинці – люди.

Вони спішать на роботу.

Знаю, й Шота Іаташвілі встане незабаром,

Піде своєю дорогою.

Поволі забуде про мене.

Тільки вранці, прокидаючись,

Він бачить мене і пам’ятає,

Що і я тут живу –

Голуб Іаташвілі.

Антимотиваційний лист

Як стану на поручнях мосту ріка висихає

Як запливу далеко в море вода розсікається

Як звисаю під карнизом мотузка рветься

Як ліки покладу в рот миш’як солодшає

Як засуну голову в газову плиту «Газпром» газ вимикає

Як стрибну з даху

За спиною несподівано розкривається парашут

Як до скроні прикладу пістолет він дає осічку

Як зберуся перерізати вени бритва тупіє

А коли ляжу на рейки

Стрілочник їх переводить на іншу колію

Ось такий я невезучий

Тому візьміть мене на роботу

Пане директоре

З грузинської переклав

Рауль Чілачава

“Українська літературна газета”, ч. 23 (289), 20.11.2020

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я