Станіслав Шевченко. Серпень

0
104

Серпень, серпень, море благодаті,
Час важких — аж ломляться! — садів…
Mати світло увімкнула в хаті,
А я все під зорями сидів …

Мріялося вічність зупинити
На межі серпневій-золотій,
Довго й легко в дозріванні жити
На землі від прадіда cвятій…

Розкошую вранці у городі,
Що немов дегустаційний зал.
Але серпень — серпик у природі,
А за ним лише осінній жаль.

Серпень — наче олівець заструже
Почуття, — щоб мудро жив, кохав.
Бог його дарує, любий друже,
Щоб і ти цю мудрість не проспав.

facebook.com

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я