Серпень, серпень, море благодаті,
Час важких — аж ломляться! — садів…
Mати світло увімкнула в хаті,
А я все під зорями сидів …
Мріялося вічність зупинити
На межі серпневій-золотій,
Довго й легко в дозріванні жити
На землі від прадіда cвятій…
Розкошую вранці у городі,
Що немов дегустаційний зал.
Але серпень — серпик у природі,
А за ним лише осінній жаль.
Серпень — наче олівець заструже
Почуття, — щоб мудро жив, кохав.
Бог його дарує, любий друже,
Щоб і ти цю мудрість не проспав.
facebook.com
Прокоментуєте?
