Відзначення на малій батьківщині Василя Стефаника його 150-літнього ювілею мало продовження і в Івано-Франківську – в Літературному музеї Прикарпаття, котрий якраз нинішнього травня зустрічає своє 35-річчя, де група прикарпатських письменників ушанувала його пам’ять. Про це повідомляє galychyna.if.ua.
Власне, постать славного покутянина посідає важливе місце в постійній експозиції цього закладу, а до ювілею тут розгорнули виставку книжок його і про нього, світлин, листівок – це все з фондів музею. Як наголосив його завідувач Володимир Смирнов, неабиякою цінністю є, зокрема, прижиттєві видання новел нашого краянина – львівські, коломийське та київське, а мають тут і видане торік «Зібрання творів» Василя Стефаника у трьох томах – останнє найповніше їхнє видання.
В. Смирнов відзначив постійну взаємокорисну співпрацю з Літературним музеєм таких прикарпатських письменників, як Євген Баран (до речі, упорядник другої книжки першого тому згаданого зібрання творів, а саме епістолярної спадщини геніального новеліста, яка вагомо доповнює наші уявлення про нього і про тих, з ким він листувався) та Василь Бабій, котрий подарував музеєві свої книжки й інформаційні листівки з текстом про видатного майстра слова і його світлиною, видані в обласній «Просвіті». Цей письменник, просвітянин і краєзнавець фактично першим серед літераторів, ще до появи відомого роману Степана Процюка «Троянда ритуального болю», змалював образ Василя Стефаника у повісті «Друга любов», а далі – у прозових творах «Частка його серця», «Жінки його серця», «Кленові листки болю і любові», «Покутський трисвіт».
Члени НСПУ Михайло Батіг, Володимир Гловацький та автор цих рядків, прийнявши естафету від Василя Бабія, теж читали уривки з новел Стефаника, ділилися міркуваннями про новаторські як для часу, коли він жив і творив, основні риси його естетичної платформи, стилю письма… Утім, на думку письменників, нині в Україні та й навіть у краї, який дав вітчизняній літературі геніального новеліста, значення його прозової спадщини для наших сучасників назагал недооцінюють, не використовують можливостей і того ж таки Літературного музею Прикарпаття для ознайомлення молодого покоління із життєвим і творчим шляхом В. Стефаника.
Зацікавили й матеріали з фонду Літмузею, пов’язані з ушануванням його пам’яті. Наприклад, численні світлини, на яких зафіксовано миті урочистого відкриття погруддя Василеві Стефанику в рамках святкування його 100-річного ювілею в Русові. Тоді, пів віку тому, гостями цього велелюдного заходу були письменники не тільки з Івано-Франківська, а й Олесь Гончар із Києва, Ірина Вільде зі Львова.
І постійно, поки ми перебували в музеї й ділилися думками про своє сприйняття цієї неординарної постаті вітчизняного красного письменства і його творчості, на нас мовби дивився він сам – зі створеного знаним на Прикарпатті та в Україні живописцем і мистецтвознавцем Михайлом Фіголем (1927 – 1999) портрета, який уважають однією з найкращих його робіт цього жанру. За словами В. Смирнова, портрет Василя Стефаника став окрасою експозиції Літературного музею Прикарпаття після заснування його як філії Івано-Франківського краєзнавчого музею, якому подарував цю свою роботу іменитий художник.
