Студія Кіровоградського обласного літоб’єднання «Степ» ім. В. Погрібного. Творча лабораторія. Поетичний переклад

0
287

Раніше, у часи плівкової фотографії, фотографи, спілкуючись, говорили лише про дві речі – про рецепти проявника та про чіткість оптики. І майже жодного слова про фотографію. Це тому, що кожен майстер, або такий, що ним себе вважає, не допускав нікого до своєї творчої лабораторії. Бо надто тонка грань між вдалою світлиною Майстра і прохідним відбитком аматора чи ремісника.
Те ж саме можна сказати і про літераторів.
Але коли творчі особистості об’єднуються, то на перший план виходять цілі такої спільноти. Серед головних кілька: друк своїх творів і підвищення майстерності.
Кіровоградщина багата на спадщину. Ще з 1939 року, з року створення області, діє обласне літературне об’єднання «Степ». Обласна письменницька організація була створена значно пізніше – тільки в 1984 році.
У 1969-2017 рр. літоб’єднанням керував авторитетний газетяр і письменник Віктор Погрібний. Коли у 2017 році Віктора Олексійовича не стало, перед новим керівництвом постали питання, чим займатися і як організувати роботу?
Голова літоб’єднання Ольга Полевіна запропонувала три напрямки: підготовка творів «степівчан» до друку і їхній друк у ЗМІ, на електронних сайтах та в альманасі «Степ», знайомство та обговорення знакових творів, які висунуті на здобуття обласних премій, та підвищення майстерності, тобто студіювання.
Саме про елементи навчання йтиметься, а конкретно – про поетичний переклад.
Треба зважити на важливість і складність поетичного перекладу, про що і Ольга Полевіна, і Олександр Архангельський, які мають певний досвід і  неодноразово писали про це в статтях, бо не секрет, що перекладають поезію всі, кому заманеться. Але без розуміння, як це слід робити, без старання і критичного підходу результат може стати карикатурою.
Аби стимулювати студійців до поетичного перекладу, направити їхні  зусилля в правильне русло, студійцям було запропоновано перекласти українською поезію Анни Ахматової:
 
***
Все мы бражники здесь, блудницы,
Как невесело вместе нам!
На стенах цветы и птицы
Томятся по облакам.
 
Ты куришь черную трубку,
Так странен дымок над ней.
Я надела узкую юбку,
Чтоб казаться еще стройней.
 
Навсегда забиты окошки:
Что там, изморозь или гроза?
На глаза осторожной кошки
Похожи твои глаза.
 
О, как сердце моё тоскует!
Не смертного ль часа жду?
А та, что сейчас танцует,
Непременно будет в аду.
(1913)
 
Спочатку студійці досить стримано сприйняли поезію – вона їх не вразила яскравими метафорами, чим «грішить» нинішня поезія, а ритм-дольник створить труднощі при перекладі.
Коли ж поезія була докладно проаналізована, ставлення до неї змінилося.
Насамперед студійці розібрали, які знакові образи обов’язково треба зберегти та як їх трактувати.
«Бражники», «блудницы», томление по облакам нарисованных на стенах цветов и птиц, «трубка», странный «дымок над ней», «узкая юбка» для подчёркивания стройности, забитые навсегда «окошки», «изморось», гроза», «глаза осторожной кошки», которые «похожи на твои глаза», тоскующее «сердце», ожидание «смертного часа», танцующая ЛГ, которая «непременно будет в аду».
Проаналізована епоха 10-х років минулого сторіччя та її характер (на прикладах біографій, літературних творів та кіно, зокрема недавнього серіалу «Крылья империи»). 
         Детально не аналізуючи вдачі та невдачі (нехай це зробить читач), наводимо три приклади найвдаліших перекладів.
 
Переклад:
 
Ніна Даниленко
 
***
Нам лиш блуду та хмелю треба,
Як же сумно всім разом тут,
На стінах – птахи без неба
І квіти без хмар цвітуть.
 
Ти димом з люльки виводиш
Мережки чудних химер,
Натягла я звужену одіж
І стрункою здаюсь тепер.
 
Крізь забиті вікна темниці
Не розгледиш грози й завій,
Як в обачних кота зіницях
Омана в очах твоїх.
 
О, так тужно душі наразі!
Відчула, що смерть іде?
Танцює он та в екстазі,
Та до пекла стежка веде.
 
Олена Трибуцька
 
***
Всі гульвіси ми тут, блудниці,
Як разом невесело нам!
На стінах квіти і птиці
Тужать по небесам.
 
Куриш ти люльку чорну,
Димок над нею, мов ніж.
В спідниці вузькій, бутафорній
Я грації буду стрункіш.
 
Віконця забиті навіки:
Що там, паморозь чи гроза?
Мов кішка, ти мружиш повіки,
«Не вірю» – очима сказав.
 
О, як серце моє горює!
І певно, я смерті жду?
А ту, що тепер танцює,
Вже ноги у пекло ведуть.
 
Олександр Архангельський
 
***
Всі гуляки ми тут, блудниці,
Як невесело нам в гурті!
І квіти на стінах, й птиці –
по хмарах нудьгують ті.
 
А люлька чорна димиться –
І дивний димок вита.
Одягла я вузьку спідницю,
Щоби мій пострункішав стан.
 
Вікна зовсім забиті, годі
знать – гроза, а чи паморозь там?
Обережної кішки погляд
притаманний твоїм очам.
 
О, як серце нестерпно тужить!
Чи на смертний чекою час?
А тій, що у танці кружить,
В пеклі місце буде якраз.
 
Олександр Архангельський, член НСПУ, заступник голови літературного об’єднання «Степ» ім. В. Погрібного, м. Кропивницький

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я