Теодозія Зарівна. Земля семи вітрів. Карта пам′яті. Поезія. 2020

0
326

Щойно з друкарні. Ще як чужа. Потроху звикаю. І силует ангела проступає ледь-ледь. Але якщо придивитись ‒ то він летить. Над землею, над віршами і над нами.

Теодозія Зарівна

Із книги «ОСІНЬ В КВАДРАТІ»

Страх зачепити фантоми жменею слів і літер,
а проминувши ницих, не озирнутись всує.
Господь по міліметру вливає сіре в палітри
і відкриває сезони, коли вже все не пасує.
Вийдеш на пік балкона, як до штурвалу Нансен:
пейзаж наковтався браги – несе свої темні ріки.
Вживеш як антидепресанти рядки одного вигнанця,
який переплавив тугу у жменю перлів для Ніки.
Але не відкриють смислу слова і впадуть у вату,
і не відмінять світла з жовтого на зелене.
Чи варто було платити за них невимовну плату?
Чи варто було цідити чорнило з хворої вени,
коли і вони безсилі до світу, що пре, мов коні
здичілі, аж врізнобіч тікають всі позосталі.
Тільки слабка надія, що зріє у межах коми
обірваної цитати і крапки, що у фіналі,
тримає тебе як прапор життя на чужім балконі.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я