Тетяна Юзьв’як. сховатися в писанку

0
153

***
от взяли всі твої нервові закінчення
голос думки клітини
всі твої мрії
волю надію
колір очей
кардіограму серця
рентген кісток
флюорографію легень
і втисли те все в єдину молитву
таку велику
що ти носиш її за собою
як спасіння від грому і блискавки
ходиш з нею
наче світ весь волочиш
накриваєшся нею коли лягаєш спати
садиш її за стіл до сніданку
такий зараз час що люди маленькі крихти в руках Всевишнього
хто тулиться до твого світу
інші губляться
і єдина молитва рятує твій дім від розхристаних слів
війни

***
сховатися в писанку
бодай до Великодня
посидіти тихо у спокої тиші
де тиша не рветься
сиреною війн
сили
і тривкості
нам
хоч на грамулечку більше
аби
дочекатись весни

***
бути так тихо
щоб чути як виростає паска
бути так близько
щоб скоротити відстань до світла
в обіймах круглих
і в писанці ясноликій
писати про те
що досі було трудно
мовчати в час коли всі про щось говорять
тримати те що здавалось тримати не треба
витерти похапцем втомлені сльози
стояти осторонь і задивлятись у небо
сіяти весни там де ніколи не родить пшениця
звертати гори й змінювати русла
садити дерева на змарнілих вилицях вулиць
писати полотна про любов і тугу
про Великдень і час
про смирення й розраду
коли колір про віру говорить
бо наше
життя
як маленечкий згорточок щастя
у ритмі
сердець
які
б’ються
поруч

***
Марія нарешті зібрала валізу
кілька теплих светрів
родинний альбом
якусь стару скриньку
( дісталась колись їй від баби)
одягла мамині сережки
переконала чоловіка рушати
зачинила двері
накрила ікони
засунула штори
взяла за руку дітей і купила квитки на потяг

***
Михайло привіз на вокзал батьків
ті довго з ним сперечались
не хотіли залишати кішку й собаку
будинок
сад де вчора заквітли дерева
батько знав про кінець світу
мати просто читала «Вірую»
і всі вони вірили що потяг прибуде вчасно
***
Сашко і Люба бавились у «лови»
обом по 8 чи 9
ніколи не бачились до того
та сміялись так голосно
наче знали
що
небо падатиме на обох одразу
а потяг
про який казали по радіо
не встигне захистити їхні усмішки
***
їх було там кілька десятків
а поруч стояли душі з Бучі Маріуполя Гостомеля…
шарпали кожного за рукав
тисли руку
мовляв: «тікайте звідтіля»

***
вони просто чекали свого потяга
хтось слухав новини
інші боялися змін
ще одні телефонували родичам
чи мовчки прощались із ними

***
вони просто вірили
що таки втечуть від війни
і
втекли
знов
на
небо
на вокзал Краматорська прибув потяг

facebook.com



Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я