Русскій мір приходив багато. 300 років стояв на значній території України. Після Першої світової нап’ялив будьонівку з червоною зіркою. Влаштував Голодомор і кілька хвиль класово-етнічних чисток, винищуючи інтелігенцію, господарів, військовиків. 1939-41 «погостював» у Західній Україні, наповнивши криниці трупами замордованих, потім прийшов домордовувати те, що не домордував тоді й що не домордували нацисти. 1991 року з проголошенням незалежності русскій мір нікуди з України не зник. Він не давав Україні розвиватися, притлумлюючи будь-яку ініціативу, розвалюючи промисловість, кошмарячи й оббираючи бізнес, спустошуючи урядову скарбницю. Він зачаївся по монастирях московського патріархату, де вирощував бойовиків. Він влаштовував вакханалії на телебаченні. Сьогодні, коли мої надійні друзі, яким я довіряю на сто відсотків, повідомляють із Чернігівщини, Київщини і Сумщини (вони були очевидцями, що там діялося, були в окупації / оточенні й вижили (не всі)), що русскі терористи поряд з освітянами цілеспрямовано знищували фермерів, малих і середніх підприємців, тобто, передусім найініціативніших громадян, я повертаюся до цих тридцяти років нашої незалежності, де діялося дуже схоже, щоправда, не в такій часовій і подієвій ущільненості, а також до трьохсот із гаком років нашого контактування з русскім міром і розумію, як багато нам належить зробити, щоб русскій мір вийшов із нас, з наших державних інституцій і суспільних інститутів. Більше, ніж робить українське військо, хоробро, кваліфіковано і суверенно женучи загарбника геть із нашої землі.
facebook.com/tymofiy.havryliv
Прокоментуєте?
