Тимофій Гаврилів. Ясон, мандрівник і вояк

0

догорає недопалком на горизонті сонце
на окрушинах дня отаборюється ніч
і вгризається в сутінки силует вояка (ясон це)
з запорошеним ранцем похідним на спітнілій спині

ось ми знову зустрілись з тобою хоробрий ясоне
на недодимках міст серед випалених степів
де повітря глухе і завмерле і тихе і сонне
(якщо тишу порушить то не пташиний спів)

на самому споді в твоєму солдатському ранці
фото сина твого і тієї яку ти колись покохав
і коли прокидаєшся разом із сонцем уранці
заздриш здатним долати будь-яку відстань птахам

замість подушки ранець під голову покладеш під склепіннями
наче ще одна шкіра одяг на тобі взуття і пасок
завтра вирушиш далі на південь де море піняве
лащиться мов цуценя об золотий прибережний пісок

і здається що плавляться небо земля і речі
криниці пересохли завмерли і згасли пісні
наче ти не на півдні а в пеклі у доменній печі
і дощі якщо падатимуть то лише уночі уві сні

ні душі не зустрінеш і не усміхнеться веселка
ніби ти опинився серед сипких пустель
зниклі з поверхні мов ніколи не існували села
і така якою ти ще не бачив її пастель

ген позаду на півночі в місті річками омитому побратими
полягали і міцно пліч-о-пліч поснули в землі сирій
мов під теплими ковдрами під пухнастими під густими
під мʼякими туманами недомріяних мрій

уперед просуватимешся метр за метром темпом
повільнішим за черепашачий через стерті з лиця
землі села міста і вишневі сади і степом
за живих і за мертвих до останнього берега до кінця

facebook.com/tymofiy.havryliv

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я