До пам’ятної дошки на його честь, що на вул. Льва Толстого,15, поклали квіти.
Олег Ольжич прибув до Києва у вересі 1941 року — одразу, як столицю покинули більшовики.
Скрізь, де тільки пульсувало українське життя, можна було побачити високого, худорлявого чоловіка в сірому осінньому плащі, капелюсі та військових черевиках.
У жовтні при активній допомозі Олега Ольжича почала виходити газета «Українське Слово».
Водночас постала Спілка українських письменників під його ідейним керівництвом та головуванням Олени Теліrи.
У листопаді було створено Всеукраїнську Національну Раду як передпарламент майбутньої України.
Державницька ідеологія поширювалась і захоплювала щораз ширші кола, налагоджувалися зв’язки із селами, містами та областями.
Але як тільки влада перейшла до гестапо, у Києві запанував терор. Безнастанні розстріли закладників, прилюдні вішання стали на порядку денному.
У грудневий день гестапівські прихвосні затримали Олега Ольжича на бульварі Шевченка і заявили, що він арештований. Відвели його до поліційного відділку на Пушкінській. На щастя в керівному складі відділку були українці, які його впізнали і відпустили. Цього разу поет був урятований.
Тим часом гестапо шукало його.
Удень Олег Ольжич більше не виходив, тільки вечорами, переодягнений у чорну шинель залізничника і кепку.
У січні 1942 р. він виїздив на зустріч із полк. А. Мельником. На початку лютого повернувся і віддав наказ розконспірованим членам ОУН покинути Київ. Однак уже було пізно. Фактично весь керівний склад підпілля ОУН, включно з Оленою Телігою, був арештований і страчений у Бабиному Яру.
У березні Олег Ольжич виїхав із Києва.
Пам’ять про нього житиме в наших серцях!
Богдан Червак
Джерело: facebook.com
