У львівському видавництві репортажної та документальної літератури «Човен» на початку листопада українською мовою побачила світ книжка польського юриста, видавця та публіциста Ґжеґожа Ґаудена «Львів: кінець ілюзій. Оповідь про листопадовий погром 1918 року», повідомляє Zaxid.net.
«Львів: кінець ілюзій» – високофаховий історичний нон-фікшн, написаний на основі ґрунтовної документальної бази матеріалів. Книга стала справжнім викликом для польського суспільства, передусім для націоналістичного середовища. Ґжеґож Ґауден пише чесно та відверто про те, про що поляки воліли б не згадувати, бо переконаний, травми треба проговорювати, а не замовчувати.
Переклав книжку українською львівський історик і перекладач Андрій Павлишин. На його думку, «Львів: кінець ілюзій» є важливою книгою не лише для польського, а й для українського суспільного дискурсу. Вона може стати прикладом для українських істориків і дослідників, як писати про історичні помилки та мати сміливість їх визнавати.
В ЧОМУ ЇЇ ВАЖЛИВІСТЬ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ?
У цій книжці Ґжеґож деконструював травми, темні закутки історичної свідомості своєї нації. І я впевнений, що таке ж завдання стоїть перед українськими істориками, авторами історичного нон-фікшену. Нам слід не вихвалятися існуючими чи вигаданими подвигами предків. Не треба також копирсатися в ранах, завданих нам, а замість цього варто спробувати проаналізувати рани, які завдавали ми. Подивитися на травми, які повстали внаслідок наших помилок. Стати нацією, яка усвідомлює, що людина грішна, а отже, і нація може мати свої гріхи. Бо така її природа. Звісно, можна пробувати це заперечувати, але це все одно, що плювати проти вітру, їдучи на велосипеді.
Я б хотів, щоб українці енергійніше читали книжки українською мовою. «Львів: кінець ілюзій» може прочитати кожна людина, яка просто вміє читати. Мені б дуже хотілося, щоб у суспільстві виникла потреба до прочитання таких книжок. Щоб навколо неї виникла дискусія. Але не у форматі «ти дурень – ні, сам такий!». А щоб обговорювалася тема, проблема, щоб висувалися аргументи щодо стану та якості української історичної пам’яті – розповідає перекладач Андрій Павлишин.
Це книжка, яка говорить про непрості аспекти українсько-польських стосунків. Я хотів би, щоб вона потрапила насамперед до читачів у Центральній та Східній Україні. Бо в Західній Україні ми так-сяк знаємо про ці події через родинні оповіді. Натомість в інших частинах України часто недооцінюють українсько-польські стосунки. Але їх не треба переконувати в тому, що ця історія є важливою. Для них треба створити можливості прочитати цю книжку. Варто створити розвинену, некорумповану країну, в якій хочеться жити. Країну, в якій є час для читання. Країну, де українське цінується, де його постійно в собі стимулюють, підтримують.
Українцям треба здобути свою суб’єктність, зрозуміти, в чому полягає їхня гідність. Такі книжки, як «Львів: кінець ілюзій», допомагають це зробити. Вони вчать розуміти своє минуле та будувати нехибні стратегії на майбутнє. Показують, як мислити і говорити про такі речі. Я б хотів, щоб усі ці аспекти сприйняття в українському суспільстві реалізувалися. І в результаті ця книжка допомогла нам у нашому національному самостановленні.
Джерело: «Українська літературна газета»
