Про це повідомив на своїй сторінці у фейсбуку письменник і перекладач Дмитро Чистяк.
«31 травня 2024 року в Музеї-кімнаті Олеся Гончара Навчально-наукового інституту філології відбувся захід “Поети-піснярі в колі Олеся Гончара”.
На подію завітали заслужений діяч мистецтв України Віктор Герасимов, професор кафедри романської філології #ННІФ, перекладач та поет Дмитро Чистяк, українські поети-піснярі й публіцисти: Олександр Балабко, Valentyna Davidenko, Тетяна Левицька, Ярослав Чорногуз, Вікторія Шевель, Іван Шевель, Галина Дацюк, Владлен Ковтун, а також лавреати Міжнародної україно-німецької премії імені Олеся Гончара: Богдан Гасюк та Захар Зіненко.
Розпочала захід заступниця директора ННІФ Надія Янкова. Вона привітала присутніх у стінах філологічного осередку Шевченкового університету.
Після слово надали Віктору Герасимову, який передав до музею унікальне фото з Олесем Гончарем та розповів дещо про спільну роботу. Світлина відображає 1962 рік, місто Дніпро, де проходила нарада молодих письменників “Придніпров’я”. На знімку разом з Олесем Терентійовичем Микола Сингаївський (автор “Чорнобривців”), Михайло Чхан, Дмитро Білоус, Борис Олійник, Ліна Костенко, Павло Руденко, Олександр Билінов, Володимир П’янов, Віктор Корж та Ігор Пуппо… Фотографія відтепер доступна відвідувачам музею.
Далі очільниця музею Dariya Bilokobylska розповіла про збірку “Фронтові поезії” Олеся Гончара, перевидану інститутом у 2018 році до 100-річчя письменника.
Після виголошених слів читали вірші про війну, про молодість, про любов до Батьківщини та життя … Лунали пісні, про червоний мак – квітку пам’яті, світлих споминів та надій. Слідом за легендарною піснею «Маки червоні» на слова В.Герасимова композитора Олександра Злотника у виконанні незабутнього тріо Мареничів прозвучали «Танго і маки» (слова Олександра Балабка, музика Олександра Лісінчука, вик. заслужений артист України Анатолій Кобзар), «Я до тебе прийду», вірші Дмитра Чистяка, композиторка Анжела Ярмолюк, вик. народний артист України Фемій Мустафаєв.
Поети згадували Олеся Гончара й моменти пов’язані з ним. Наприклад, письменницькі родини Ярослава Чорногуза й Гончара мешкали по сусідству в Кончі-Озерній, поетка Тетяна Левицька жила на вулиці імені Олеся Гончара та захоплювалася його громадською діяльністю. Захар Зіненко та Богдан Гасюк згадували, як познайомилися з ім’ям та творами письменника, а також проаналізували особливості його авторської мови. Як зауважив З. Зіненко, »на початку війни на потреби ЗСУ ми з друзями робили акцію, де збирали російську літературну макулатуру, я випадково знайшов світлину 1959 року із хатою та родичами Олеся Гончара в Сухій. Я передам її у ваш музей. Коли він працював у полтавському селі вчителем, він там теж бачив собор – Різдва Пресвятої Богородиці та дерев’яну церкву, яку потім знищили – за день “розірвали” тракторами”.
Богдан Гасюк наголосив, що найбільше Олесь Гончар йому відлунив саме ставленням до мови й до письменства. “Оце поклоніння Слову засобами самого слова… І до ваги того слова у творенні нації, яка позбавлена всіх ресурсів, крім мови. Це те, що наблизило мене до нього, – каже молодий письменник, – бо все-таки не можна говорити, що твори Гончара не позначені часом. Такі тоді були обставини. Це те, як колись Вільде ще сказала (одна з улюблених моїх авторів), що можна стати і просто бути знищеним, а можна робити своє… І Олесь Гончар теж робив своє, і це є десь, можливо, компроміс, який все-таки був! Який, можливо, йому сам дуже сильно болів, як письменнику й людині тонкого складу натури. Особливо це відчувається в його ранніх творах”.
Владлен Ковтун, котрий був ініціатором перейменування вулиці Чкалова в Шевченківському районі Києва на вулицю Олеся Гончара, розповів про перебування письменника в харківському концтаборі “Холодна гора”. Зокрема про взаємини Олеся Гончара з його університетським викладачем Юрієм Шевельовим, те, як письменник перекидав крізь ґрати записки в надії, що вони дійдуть до вчителя й той визволить його з полону. “Мій тато, зачитувався “Прапороносцями” й говорив, що має враження, ніби вони з Гончарем воювали в одному взводі”, – ділиться Владлен Кузьмич.
У теплій атмосфері йшла розмова про Гончара. Довірливо зверталася вчителька української мови до Галини Дацюк: “Галюню, як же розпинає “шамота” Олеся Гончара! Але ти маєш прочитати цю книжку.”
“Не знаєш, ким бути – читай “Собор”! Я прочитала, стала лікарем, але й поезію не покинула. І досі перечитую у меланхолійні години”, – розповідає Вікторія Шевель, яка приїхала на захід із Переяслава разом із сином Іванком.
До слова, публіцистка Галина Дацюк відзначила захід так: “Сьогодні непроминальна й надзвичайно цікава й змістовна подія. Вона багатогранна тим, що ми відкриваємо Олеся Терентійовича як дивовижного, романтичного, разом із тим націєтворчого (він завжди був державником), не тільки публіциста, але й поета. Гончар – це моя приватна історія. Я – не дослідниця, але кожного разу бачиш його ім’я: оборонця української мови, оборонця духовності… Це і в його “Щоденниках”, які я взяла почитати в музеї, також звучить…”.
Поетеса та художниця Валентина Давиденко озвучила сумніви: “Міг чи не міг тоді Гончар “стати із прапором” і сказати: “А я — ні!”? Ми не знали, що тоді було і які були методи. А ми, хто вчилися на факультеті журналістики, це відчували. Я тільки потім, ставши досвідченою журналісткою, жахнулася, коли дізналася кількість людей, які відстежували наш кожен крок, щоб при невідповідності “системі” потім убити. Ми зараз маємо опцію, завдяки чому в неймовірних умовах постала незалежність України! У неймовірних умовах наша країна витримала ці роки та стоїть зараз. Війна перевела цю опцію світу, особливо Європі, нарешті на Україну, подивилися як на величезну самодостатню націю.”
Професор та голова журі Міжнародної україно-німецької премії імені Олеся Гончара Дмитро Чистяк розповів про конкурс та запросив студентів подавати свої роботи. Адже одна з особливостей премії – вік учасників не має сягати понад 30 років!
Насамкінець Віктор Герасимов як голова творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України» відзначив щирого друга музею і всіх українських митців – Олександра Балабка почесним званням “Заслужений діяч естрадного мистецтва України”. Приєднуємося до привітань та дякуємо, що обрали наш музей для цієї знакової події! Чекаємо нових зустрічей. Слава Україні!
Текст: Дар’я Білокобильська, фото: Сергія Терещенка», — йдеться у повідомленні.
Пресслужба НСПУ
