Колеги з німецько-українського товариства Гайльбронну відзначили День української писемності та мови. Відірвані від рідної домівки співвітчизники особливо гостро відчувають значення мови, яка в усі часи була й залишається духовним мечем нашого народу. Це особливо гостро сприймається у час, коли північний сусід намагається знищити наш мирний і самобутній народ. Ми розкидані світом, але, де б не були, бережемо наш незнищенний скарб – нашу мову.
Свято в освітньому центрі розпочалось із привітання Анастасії Козак, голови товариства, патріотки, завдяки якій рідна мова утверджується далеко від дому, адже вона народжена переселенцями до Німеччини з Лемківщини (1941 р.). Гуртує біля себе українців, допомагає у вирішенні нагальних питань, одне з яких — створення при товаристві дитячого садочка та недільної школи з метою збереження духовного багатства народу.
Привітальне слово мав Вадим Ковпік, який організував розмовні курси для біженців — україномовних викладачів, що є дуже актуальним, своєчасним кроком до вивчення німецької.
Як ведуча заходу я розпочала з вислову французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері «Найбільша розкіш у світі – це розкіш людського спілкування». Тим паче рідною, де кожен із нас, біженців, перебуває далеко від Батьківщини, де повсякчас чути чужу мову, яку потрібно вивчати насамперед, аби отримати достойну роботу.
Створивши атмосферу україномовного поля, провела конкурси на знання українських прислів’їв, знання історії та символів України, українських традицій, скоромовок, бліц-опитування на знання культурних діячів, творів письменників, їхніх висловів щодо мови.
Незбагненна душа нашого народу звучить у піснях на слова багатьох поетів. Бо наша мова має особливу музикальність. Під акомпанемент акордеону В’ячеслава Кодіци, лауреата міжнародних і всеукраїнських конкурсів, кожен із гуртів, які сиділи за столами, виконував одну з українських пісень. Першою пролунала улюблена «Пісня про рушник» – на слова Андрія Малишка. Не забутий був Володимир Івасюк. А на завершення всі присутні заспівали хором пісню «Червона калина», віддавши шану і повагу нашим незабутнім воїнам-захисникам.
Кожен з учасників отримав подарунок від організаторів зустрічі.
І ось уже перші відгуки від наших щирих українців: «Хочу подякувати всім організаторам свята і нашим музикантам за чудовий вечір. Такі зустрічі нам дуже потрібні, вони піднімають настрій, додають оптимізму, наснаги і створюють незабутні відчуття свого рідного, українського духу, якого нам усім тут дуже бракує. Слава Україні! Героям слава!».
У своїй душі тримаю слова великого Кобзаря:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!
Віра Марущак, письменниця, журналістка
