27 червня в Публічній бібліотеці Опольського воєводства завдяки товариству «Діти з Брестського вокзалу» у співпраці з фундацією імені Романа Кірштейна відбувся авторський вечір української письменниці, секретаря НСПУ по роботі з молодими авторами Юлії Бережко-Камінської та презентація її книжки «Гравітація слова». Провела захід польська освітянка і громадська діячка, яка упродовж багатьох років займається з біженцями, лауреат численних премій, зокрема нагороди ім. Ірени Сендлерової «За покращення світу» Марина Гуля.
Далі – текст від «Dzieci z Dworca Brześć».
«– Мене звати Сава. Мене всі фотографують, бо я гарний і добрий.
Ми зустріли Саву, Савелюша, маленького втікача з Києва, в Ополе. Сава знає, що війна — це зло. Позавчора він був на антивоєнній акції протесту в Кракові, а вчора слухав красиві, зворушливі до серця вірші Юлії Бережко-Камінської.
Про сіру весну на попелищі кривавої Бучі. Про теплий шарф, запашну акацію і дім. Про сотні вкрадених шарфів, шалей, перлів і сережок, які грабіжники приносять у подарунки своїм дружинам. Чим пахнуть ці шарфи? Дим війни, сльози дітей?
На зустрічі в Актуальному культурному центрі у Варшаві Маріуш Щиґель запитав Юлію, що найцінніше їй вдалося взяти з війни.
«Діти, паспорт, книжка», — відповіла вона.
Тут, в Ополе, я запитала, чого вона не взяла і за чим найбільше сумує.
– Речі не живуть самі собою. Коли я вдягаю подаровану якоюсь жінкою спідницю, я сумую за своїми сукнями. Мені не вистачає зошитів, у які я роками записувала слова для нових віршів. Моїх книжок, куплених в улюблених книгарнях. Я сумую за домом, Україною, сумую за трояндами, що цвітуть у моєму саду. І за вишнями, які, незважаючи на війну, цього літа рясно вродили. Я сумую за своїм чоловіком, собакою, кішкою…
А чоловік Юлії сушить вишні і чекає, поки сім’я повернеться.
А маленький Сава притискається до мами, яка завжди оберігає його від зла.
А люди в залі плачуть, зворушені світлом і теплом. Від Юлії з Бучі».
Зустріч відбулася в рамках перебування на резиденції в Інституті літератури Польщі.
Фото з авторської зустрічі: Моніка Островська, WBP
litgazeta.com.ua
Прокоментуєте?
