У Полтаві волонтерська організація створює аналог знаменитої бібліотеки «Oodi»

0
63

Полтава, вулиця Спаська, 10. Тут, біля адміністративних будівель, складських приміщень та магазину кондитерських виробів «Домінік» розташований триповерховий комплекс зі столітньою історією. Його застарілий фасад – як медична книжка пацієнта – говорить більше, ніж може здатися на перший погляд.

Будівля, побудована в 1902 році, – частина культурної історії міста. На початку ХХ століття тут навчали грамоті сиріт та дітей із бідних сімей. Потім – триповерховий будинок переробили спочатку в пивоварню, а після – у штаб-квартиру НКВС. Про це повідомляє liga.net.

Але довго більшовики цю будівлю не використовували. Після перемоги над УНР будинок переобладнали в адміністративний корпус і карамельний цех Полтавської кондитерської фабрики, яка згодом стала приватною кондитерської «Домінік».

На цьому історія могла б закінчитися. Але корпус і цех, на відміну від інших комплексів фабрики, у приватні руки не перейшли. Тривалий час вони залишалися у володінні Фонду держмайна України, поки в 2016-2017 роках їх не купили за 5,5 млн грн Полтавська і Київська єпархії УПЦ Київського патріархату.

Тепер на базі двох частин будівлі громадська організація «Полтавський батальйон небайдужих» планує зробити аналог гельсінської бібліотеки «Oodi» – з музеєм, коворкінгом і центром розвитку молоді, створивши в Полтаві масштабний культурний центр.

Як це станеться? LIGA.net поговорила про цей проєкт зі співзасновником ГО, Полтавським і Кременчуцьким архієпископом Федором Бубнюком. Нижче – історія цієї ідеї з перших уст.

Текст підготовлений у рамках партнерства LIGA.net із Міністерством економіки, Фондом державного майна України і Прозорро.Продажі за підтримки USAID.

«Волонтерство — покликання душі і серця»

Ідея побудувати в Полтаві культурний центр назрівала сама собою. Усе почалося зі стартом бойових дій на Донбасі. Щоб допомагати воїнам АТО, ми створили «Полтавський батальйон небайдужих». Співзасновники – я і волонтери Наталія Гранчак (керівниця організації), Наталія Святцева та Олександра Сиротенко.

Спочатку пунктом збору був Свято-Успенський кафедральний собор (розташований неподалік від будівлі на Спаській, 10. – Ред.). Таким робом навколо собору згуртувалося багато людей, нас підтримували і допомагали проводити благодійні ярмарки. Виручені кошти йшли на купівлю різного устаткування: одягу, медикаментів та амуніції.

Але потім бійці почали повертатися із зони бойових дій. Вони потребували допомоги: юридичної, щоб отримати статус учасника бойових дій, та психологічної, щоб адаптуватися під життя в мирному місті. Ветерани потребували місця, де могли би висловитися і говорити з такими ж, як вони – колишніми солдатами, які пройшли війну.

Так і виникла ідея облаштувати центр реабілітації для військовослужбовців, який ми розмістили в кількох орендованих кімнатах в колишньому адміністративному корпусі на Спаській, 10.

Полтавський і Кременчуцький Архієпископ Федір Бубнюк і благодійна організація «Полтавський батальйон небайдужих»

Про приміщення карамельного цеху ми тоді тільки мріяли. Усі ходили й думали: як було б добре використовувати ці приміщення на користь громади.

Колишній адміністративний корпус – будівля відносно невелика, на 400 квадратних метрів. Там, крім центру реабілітації для військових, ми також створили центр допомоги для дітей з аутизмом і дитячий табір «Джерело». Пізніше, коли Полтавська єпархія УПЦ Київського патріархату викупила в 2016 році у ФДМ цю будівлю, на другому поверсі змогла розміститися дитяча телестудія «Разом» (вартість покупки – 1,8 млн грн. – Ред.).

З грошима допоміг один місцевий підприємець, він позичив церкві гроші, за що ми дуже йому вдячні. Уже через рік ми дізналися, що планується нова приватизація – карамельного цеху, який примикає до колишнього адмінкорпусу.

Зізнаюся, було нелегко знайти необхідну суму – майже 4 млн грн. Але з Божою допомогою ми викупили будівлю. Допоміг патріарх Філарет, він знайшов благодійників, які допомогли.

Будівля з великою історією

Будинок на Спаській, 10 – історична будівля і культурна пам’ятка. Раніше Полтаву вирощували на славу російської рушниці – Полтавська битва, перемога Петра I тощо. На цьому будувалася вся Полтава. Але у нас є власна історія, свої історичні та культурні пам’ятки. І їх треба зберегти і примножити.

Цей будинок – один із них. До більшовицького перевороту в 1917 році ця будівля була школою для дітей з малозабезпечених сімей та сиріт. Називалася «Будинок працьовитості». Школу побудував 1902 року губернатор Полтави. Нею опікувалося місто і Полтавська єпархія. А менша будівля (адміністративний корпус) була пивоварнею-трактиром, яка називалася «Притулок друзів».

У 20-х роках «Будинок працьовитості» переробили в Полтавський відділ НК, у підвалі якого більшовики розстрілювали людей. Із підвалу ми хочемо зробити музей тоталітаризму, щоби показати його наслідки: на що може піти людина, прикриваючись «світлими ідеями».

Дитячий садок «Чебурашка» в Авдіївці і Полтавський і Кременчуцький Архієпископ Федір Бубнюк із дітьми

Ми хочемо залишити колишню атмосферу будівлі: зберегти обладнання, можливо, зміцнити будівлю, переробити дах, замінити вікна, каналізацію й електропроводку. Я вже не кажу про косметичний ремонт всередині. Не змінюючи сильно атмосферу, є можливість заощадити, тому що у нас дійсно амбітні плани.

До початку пандемії один з учасників групи, полтавський підприємець, запропонував нам зразок, на який ми хотіли б рівнятися – гельсінська бібліотека «Oodi». З карамельного цеху ми мріємо зробити український аналог бібліотеки в Гельсінкі – з відкритим офісом, куди люди зможуть прийти випити кави і попрацювати за комп’ютером; центром навчання дітей, музеєм і майданчиком для семінарів, виставок і конференцій.

Якщо вийде, на третьому поверсі зробимо хостел, де могли би відпочивати туристи і паломники. Два роки тому ми почали вивчати будівлю: перевіряти фундамент, дах і стіни. Але пандемія зупинила всі роботи. Дасть Бог, ми зрушимо з місця і продовжимо: процес уже поступово пішов, знову відродилася ініціативна група, додалися нові молоді, активні учасники, приєдналися архітектори і будівельники.

Для впровадження потрібні великі ресурси. Ідеться не про сотні тисяч гривень, а про мільйони. Думаю, що запускатимемося поступово – спочатку відкритий офіс, а потім – усе інше. Наша мрія – амбітна, тому звертатимемося по допомогу до бізнесменів і благодійників…

Богдан Заїка
Фото: сайт privatization.gov.ua, особисті архіви Архієпископа Федора Бубнюка

Чільна світлина — Будівля старої карамельної фабрики в Полтаві

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я