Англійська замість російської
Секретар Радбезу України Олексій Данілов запропонував зробити англійську другою мовою в країні. Дивно, що цього не сталося раніше.
Мова відкриває доступ до контенту. Контент служить провідником у світ цінностей. Ця нехитра схема дозволяла Росії зберігати вплив на своїх сусідів. Російського контенту було очікувано більше, ніж українського. Інвестиції у продукт дозволяли Москві випускати частіше, більше та яскравіше. А ситуація «зрозуміло без перекладу» ставила український продукт в очікувано програшну позицію. Про це пише radiosvoboda.org.
Власне, уся ідея секретаря українського Радбезу зводиться до очевидного. Зробити англомовний контент «зрозумілим без перекладу». Доступним для кожного. Поки що Україна залишається вплетеною у простір 160-мільйонної російськомовності. А в альтернативному сценарії їй відкриється світ 380-мільйонної англомовності.
Багато хто бачить у цьому загрозу звичному способу життя. Протестують проти будь-яких змін. Наголошують на політизації питання. Хоча в політизації російської мови варто дорікати насамперед Москві. Це вона оголосила її зброєю та приводом для вторгнення. Саме тоді, коли сім років тому влаштувала анексію заради права кримчан не вивчати українську мову.
Якби не анексія ‒ мовна політика Києва була приречена бути куди компроміснішою. Тому що на сторожі фактичної двомовності стояли б голоси жителів півдня та сходу. Але Москва сама позбавила їх доступу до українських виборчих дільниць. Зламала баланс, що існував десятиліттями. І тепер змушена безсило спостерігати за тим, як Україна займається експортом самої себе всередині країни.
Простір мови визначає не тільки географію нашого контенту. Це ще й простір цінностей і смислів. Наративів і світогляду. Зрештою, це історія про межі особистого та громадського. Усього того, що робить тебе зрозумілим світу, а світ ‒ зрозумілим тобі. Те, що тобі знайоме, перестає виглядати небезпечним. Те, що в тобі є, ‒ перестає бути чужим.
Багато моїх друзів, які переїхали у чотирнадцятому з Криму на материк, зробили українську ‒ першою мовою для своїх дітей. Тому що бачили в цьому ще одну історію про межі. Про «своє» й «чуже». Про простір норми та її порушення. І будуть робити англійську мову ‒ другою. Із тих же самих причин.
Ідейні прихильники російськомовності дорікають їм у лицемірстві. Кажуть про лукавство. Шукають привід звинуватити у зраді. Така позиція походить із того, що представник групи може діяти тільки в інтересах цієї групи. Мовляв, пішоходи не можуть бути солідарні з автомобілістами, бюджетники ‒ із бізнесменами, а російськомовні ‒ з україномовними. Але в тому й річ, що в усіх цих закидах занадто багато «родоплемінного».
Егоїзм ‒ не найкращий критерій для оцінки. Те, що ти вважаєш правильним, ‒ не обов’язково має збігатися з простором твого побутового комфорту. Деякі речі варто міряти не своїми звичками, а поглядом на перспективу. Подібно до того, як ми платимо податки, інвестуючи в загальне ціною приватного.
Повсюдна англійська й справді могла б за пару поколінь зіграти свою історичну роль. Забезпечити трансформацію та зміну орбіти. Перелицювати для нас уявлення про «своє» та «чуже». Вона могла б відкрити нам доступ до першоджерел замість переказів. До оригіналів замість копій. І наші ментальні карти могли б заграти новими барвами.
І так. Цей текст первісно написаний російською. Щоб донести ці думки до тих, хто, як і я, продовжує використовувати її в побуті. Тому що для україномовних усе це давно очевидне.
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Прокоментуєте?
