Українська мова в культурному просторі держави. Протистояння триває

0
111

(Рубрика «Точка зору»)

В українській філології є чимало праць у галузі модної нині коґнітивної лінгвістики, яка вивчає поняттєву систему мови. Однак автори численних досліджень окремих концептів української, російської та англійської мов чомусь оминають базове для цієї галузі поняття «концептуальна сфера (концептосфера) мови». Це поняття особливо важливе тим, що, за словами академіка Дмитра Ліхачова, допомагає зрозуміти, чому мова є не просто засобом спілкування, але й «певним концентратом культури – культури нації та її втілення в різних верствах населення аж до окремої особистості. Мова нації є сама собою стисненим, якщо хочете, алгебраїчним вираженням всієї культури нації». Про це пише radiosvoboda.org.

Це означає, що впровадження української мови як основи державності не може відбуватися окремо, поза її нерозривним зв’язком з українською культурою.

Наслідки тривалого перебування України у загальносоюзному російськомовному просторі

Чималі труднощі на цьому шляху становили і досі становлять наслідки тривалого перебування України у створеному Москвою загальносоюзному російськомовному культурному просторі.

Мав цілковиту рацію Володимир В’ятрович, коли вбачав небезпеку «щупальців русcкого мира» у збереженні в нашій країні популярності колишнього совєтського маскульту: «Іронія судьби», «восьмоємарта», булгакови, пугачови і навіть висоцькі й цої в руках Кремля – ефективні інструменти нагадування про єдиний культурний простір та інструменти його відтворення».

Народний депутат Володимир В'ятрович виступає під час акції «Ні російській весні!» біля будівлі комітетів Верховної Ради України проти спроби групи депутатів відтермінувати штрафи за порушення мовного закону. Київ, 3 березня 2021 року
Народний депутат Володимир В’ятрович виступає під час акції «Ні російській весні!» біля будівлі комітетів Верховної Ради України проти спроби групи депутатів відтермінувати штрафи за порушення мовного закону. Київ, 3 березня 2021 року

Якби українській спільноті вдалося після здобуття незалежності привести до влади еліту з державницьким мисленням, то головним завданням мовно-культурного планування мала б стати політика так званої позитивної дискримінації, яка б поступово усунула російськомовну совкову продукцію з панівних позицій на нашій території й забезпечила українській культурі пріоритетне становище у своїй державі.

Історія, однак, не знає умовного способу. Незахищена від російського втручання, постсовєтська ситуація у сфері культури була відпущена на самоплив, що й спричинило її викривлений розвиток.

Під час всеукраїнської акції «Мова об'єднує» з нагоди початку дії закону про державну мову. Київ, 16 липня 2019 року
Під час всеукраїнської акції «Мова об’єднує» з нагоди початку дії закону про державну мову. Київ, 16 липня 2019 року

Українська культура в конкуренції з російською на власній території

Треба сказати, що на час здобуття незалежності ми мали два потужні ресурси для того, щоби позбутися спільного з Росією маскульту і сформувати інформаційно-культурний простір на своїй, питомій основі.

Перше джерело – це багата українська культура, яка вийшла зі стану «салону у в’язниці», якщо скористатися метафорою польського філософа Лєшека Колаковського, й поповнилася масивом заборонених за тоталітарної доби творів та значним художнім і науковим доробком діаспори.

Другий ресурс – це повноцінне українськомовне середовище західних областей, що має сприятливий ґрунт для швидкого поширення національної культури у розмаїтих формах її побутування – від елітарних до масових.

В інших регіонах, особливо південних і східних, внаслідок русифікації населення Москва зберігала домінування в міських комунікативних середовищах.

Відтак без сприяння своєї держави українським митцям доводилось конкурувати на своїй власній території з російськими, потужну підтримку яким забезпечував Кремль і «п’ята колона». Не дивно, що кожна спроба наших митців «прорватися» крізь заслони російського і місцевого російськомовного маскульту невдовзі зазнавала поразки, і російська знову переходила у наступ на мовно-культурному фронті.

За спостереженнями соціолінгвістів, мова, яка перебуває у наступі на чужій території, впроваджує там не високі культурні зразки, а низькі, звульгаризовані. Чужа мова, вторгаючись на колонізовані землі, розкладає концептуальну сферу мови підкореного народу, вихолощує й спотворює закладені в ній смисли, денаціоналізуючи й деморалізуючи завойовану спільноту.

Такі згубні наслідки культурного завоювання України Росією художньо відтворила Леся Українка в драмі «Оргія» на моделі стосунків Давньої Греції й Риму.

Під час акції «Руки геть від мови!» біля будівлі Верховної Ради. Київ, 16 липня 2020 року
Під час акції «Руки геть від мови!» біля будівлі Верховної Ради. Київ, 16 липня 2020 року

Вплив совєтизованої масової свідомості населення на результати виборів 2019 року

Нинішню індивідуальну й національну ідентичність українського населення спотворило тривале перебування у складі комуністичної імперії.

Десятиліття існування в системі постійної брехні, підміни понять і сфальшованих смислів не минули марно. З лабет імперії українська спільнота вийшли зі значними ментальними ушкодженнями.

Совєтськість – тяжка хвороба, яка нині виявляє й ознаки спадковості. Позбутися її нелегко – і це яскраво засвідчують останні президентські й парламентські вибори.

В особі Володимира Зеленського наш електорат обрав, попри його молодість, людину вчорашнього дня, людину із совєтського минулого. Про це свідчить і стиль його діяльності, і його ставлення до Росії та Володимира Путіна, і схильність до авторитарного типу управління.

Той факт, що і на посаді президента Зеленський ментально й світоглядно лишається у спільному з Росією культурному просторі, доводять і його інтерв’ю.

Як свідчить одне з останніх його інтерв’ю, яке він дав агентствам AFP, AP і Reuters, президент виявляє неспроможність сприймати Путіна як ворога своєї країни й інфантильне нерозуміння мети путінської українофобної риторики: «Вони (росіяни) ж добре нас знають! – заявив він. – Ми стільки років разом, був один кінематограф, одна культура, одні театри, книги. Неймовірна українська література, яка була там популярна. Російська література, яка популярна в Україні. Я взагалі не можу зрозуміти, як він (Путін) говорить про якийсь фашизм».

Ключовим тут є слова «одна культура». У свідомості президента українська культура за імперської доби не існувала окремо від російської, культура була спільною для обох народів. Фраза про популярність в Росії «неймовірної української літератури» належить до порожньої, позбавленої сенсу риторики, бо українськими творами цікавились у РСФСР хіба що поодинокі українці, що там мешкали.

Варте уваги й означення «неймовірна», вжите щодо української літератури. Очевидно, президент хотів ужити це слово у позитивному значенні «велика; така, що виходить за межі звичайного». Визначення доволі абсурдне, оскільки у застосунку до літератури воно не вживається. Насправді ж тут можна вбачати обмовку за Фрейдом: на підсвідомому рівні прикметник «неймовірна» він радше вжив у першому його значенні – «така, яку важко чи неможливо уявити, якої насправді не існує; неможлива, нереальна» і саме це значення визначає його реальне ставлення до української літератури.

Зрештою вся діяльність Зеленського як шоумена і продуцента російськомовної пародійної продукції на студії «Квартал 95» доводить те, що українській культурі у його свідомості місця немає.

Цікаво, що вислів «неймовірна українська література» семантично близький до колишньої формули совєтської пропаганди, яка постійно оперувала тезою про «невиданий розквіт національних культур» як буцімто неймовірно успішний розквіт, тоді як внутрішня форма слова «невиданий» відповідала реальному станові національних культур, розквіту яких ніхто не міг бачити, бо відбувався протилежний процес їхнього обмеження й занепаду.

Біля парламенту України перед першим засіданням Верховної Ради 9-го скликання. Київ, 29 серпня 2019 року
Біля парламенту України перед першим засіданням Верховної Ради 9-го скликання. Київ, 29 серпня 2019 року

Нині відбулася чи триває зміна керівництва важливих культурних інституцій. Як уважає громадськість, призначення нової очільниці Держкіно, імовірно, загальмує успішний прорив у розвитку українського кіномистецтва, що спостерігався в останні кілька років.

Конфлікти і протистояння у зв’язку зі зміною керівників  Українського культурного фонду (УКФ), його наглядової ради, а також «Мистецького арсеналу», ще раз підтверджують відому істину, що культура є полем боротьби за владу й панування.

Сподіваємось, що мобілізація патріотичних сил суспільства, яка вже довела свою ефективність у боротьбі за національну мову, культуру й ідентичність, вочевидь здатна перешкодити трансформації культурного простору країни у вотчину криворізького «95 Кварталу».

Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Чільна світлина — Під час акції «Не перетинай червону лінію!» з вимогами до влади. Київ, 4 липня 2019 року (ukrinform.ua).

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я