Українські адреси в Празі: Петро Зленко

0
550

Вулиця Лужицька 38, помешкання № 1 – за цією празькою адресою жив Петро Зленко, відомий бібліограф, видавець, один із найактивніших членів української громади в міжвоєнній Чехословаччині. 6 травня на цьому будинку була встановлена пам’ятна таблиця. Про це повідомляє radiosvoboda.org.

Петро Зленко (1891–1954), родом зі Старокостянтинова, що на Хмельниччині, як і багато його земляків, прагнув здобути освіту, і ця мета привела його до Київського університету Святого Володимира. Математичний факультет він закінчив у неспокійні часи Першої світової війни, в 1916-му.

І ці роки стали для Зленка доленосними. Він вступив до лав Армії УНР і як старшина 12-ї артилерійської дивізії боровся за волю і незалежність України.

Але доля змінила плани. Після поразки визвольних змагань Зленко долучився до тисяч українських біженців, які, як він згодом зазначив, «тікали від більшовиків». Спочатку була Польща, від серпня 1923 року притулок на довгі 22 роки Петрові Зленку дала Чехословаччина, Прага.

Саме тут розпочався другий важливий етап життя, який дав Зленкові можливість докладно вивчити історію українського книгодрукування, україніку в чеських бібліотеках, архівах, вищих школах, зокрема, в Українському високому педагогічному інституті ім. М.Драгоманова.

Історії бібліотеки цього інституту Зленко присвятив дослідження, яке побачило світ у часописі «Книголюб» (книга ІІІ–IV) у 1928 році. Так щасливо склались обставини, що рукопис цієї праці зберігся й нині входить до фондів Національного архіву Чехії.

Важливою ділянкою праці Петра Зленка у Празі став часопис «Український тиждень». Як його редактор Зленко протягом 1932–1938 років на його сторінках докладно інформував усіх зацікавлених про події з українського життя в Чехословаччині. І сьогодні завдяки Зленкові «Український тиждень» залишається важливим джерелом інформації про українську громаду в міжвоєнній Чехословаччині.

Під час встановлення пам’ятної таблиці
Під час встановлення пам’ятної таблиці

Символічно, що повний комплект часопису нині зберігається у фондах празької Слов’янської бібліотеки, де Зленко працював від 1936 року до свого арешту у 1945 році. Сьогодні бібліотека має електронний каталог, але як важливе свідоцтво історії тут зберігають і «ручну» картотеку, над якою працював Петро Зленко.

У лютому 1944 року. відбувся шлюб Петра Зленка з Марією Брезіновою, проте ніхто тоді не знав, що час спільного життя для них уже почав збігати. 6 липня 1945 року до помешкання на Лужицькій увірвався радянський СМЕРШ, Зленко був арештований, тоді також потрапили «під арешт» його книжки і часописи.

Почалися довгі допити, спочатку в Празі, потім у Києві, де 3 грудня 1945 року Зленко вислухав вирок військового трибуналу: 10 років так званих «трудових таборів» за те, як указано в документі, що «був офіцером армії гетьмана Скоропадського», що «в 1930 році виїхав за кордон», що був членом «антирадянських націоналістичних організацій», зокрема Українського товариства прихильників книги і празького Музею визвольної боротьби України, і що видавав «націоналістичний часопис «Український тиждень».

Петра Зленка вивезли в Сибір в один із найжорстокіших концтаборів – спецтабір № 7 «Озерлаг» у місті Тайшеті Іркутської області Росії. Усі численні спроби дружини переглянути справу, звільнити Петра Зленка не принесли результату, хоча до кінця своїх днів Марія Брезінова (1900–1986) вірила, що її чоловік повернеться. Майже за 10 років ГУЛАГу до дружини з далекого Сибіру дійшло всього 14 листів від Зленка, імовірно, більше цензура не випустила.

У фондах Слов’янської бібліотеки в Празі зберігається частина архіву Петра Зленка, також частиною архіву володіє Музей української культури у Свиднику (Словаччина) – на початку 1950-х років ці матеріали передала до музею Марія Брезінова, бо боялася тримати їх удома.

А 6 травня 2021 року на будинку, де жив Зленко, була встановлена пам’ятна таблиця. Так через багато років Петро Зленко таки повернувся до Праги.

Оксана Пеленська

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я